Warning: fread() [function.fread]: Length parameter must be greater than 0 in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 5
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
СВОБОДА СЛОВА


Ольга Худецька aka Yoko: 15 жовтня моїми очима

У суботу замість вшанування воїнів УПА і свята Покрови на Майдані відбулись масові безлади. Сталось це не без мовчазної згоди, а подекуди й за допомогою київської міської влади та міліції.

Почалось усе із „війни заявок”. За законодавством, для проведення акції треба сповістити про це місцеву владу (а не брати на це дозвіл, як думає більшість). Заборона проведення акції може статись лише у надзвичайних випадках – коли вона загрожує масовими безладами, наприклад. Коли стало відомо, що відбудеться „анти-УПА” акція під проводом ПСПУ та решти маргінально-комуністичних організацій, це вже само по собі виглядало нонсенсом – адже гасла у Вітренко сотоваріщі були явно підбурюючі та скидались на неприховане розпалювання ворожнечі. Ще більшим нонсенсом виглядало те, що на нараді у КМДА, яка відбулась з приводу такої непростої ситуації, розглядалось питання заборони проведення акції прихильниками УПА, при тому абсолютно не брались до уваги явно агресивні ознаки у виступах та закликах протилежної сторони і питання щодо заборони акції ПСПУ навіть не підіймалось.

Допоміг націонал-патріотам Шевченківський суд, який напередодні 15 жовтня визнав неправомірною заборону святкувати прихильникам УПА день створення Повстанської Армії.

Через те, що остаточно питання з проведенням акції з*ясувалося в останній день, як слід організувати збір прихильників УПА не вдалося, хоча, за даними міліції, їх на Майдані 15 жовтня було близько 3 тисяч. Комуністи ж та інші громадяни, що дотримуються ідеології радянського спрямування, підготувались до мітингу ґрунтовно і з розмахом. Це стосується і кількості людей (8 тисяч – за даними міліції) і „оргзабезпечення”. ПСПУ влаштувала собі озвучку, по якій крутили агітпроп часів Сталіна, озброїлась прапорами Росії, Російської імперії, прапорами Севастополя часів СРСР, та іншою лівою символікою. Особливо „радували око” досягнення інженерної думки у питаннях підготовки провокацій та декорації прихованої зброї. Так, декілька десятків комуністично спрямованих особистостей були одягнені у камуфляж (його зазвичай носять на акціях УНСОвці). Задум простий – хто б не почав бійку і не приймав би у ній активну участь, на картинці по телебаченню чи ілюстраціях у пресі винними будуть виглядати саме націонал-патріоти. Найпопулярнішим взуттям в рядах лівих активістів, (особливо серед молоді) були важкі армійські черевики (якими дуже зручно битись, до того ж – з максимальним больовим ефектом на супротивника), а найпоширенішим аксесуаром – ланцюги, які зазвичай чіпляють собі на пояс неформали. Особливо ж зацікавили невеличкі гасла розміром А4, які були написані на картонках і прибиті на товсті, сантиметрів 5-6 у діаметрі, довжиною з метр, палиці. Як виявилось, вони чудово стають у нагоді під час бійок. Потім гасло на картонці акуратно одягається назад, щоб палицю можна було знов репрезентувати як візуальне оформлення акції.

З огляду на усе, викладене вище, я вважаю, що можна однозначно стверджувати про те, що бійки і масові сутички заздалегідь були заплановані, а „накостиляти клятим фашистам” було чи не єдиною справжньою метою акції. „Конотопську відьму”, доречі, хтось дуже непогано профінансував. Як вдалось вияснити, за участь в акції платили по 50 гривень, а якщо додати сюди ще витрати на прапори, транспорт, озвучку, зв*язок, то виходить непогана кругленька сума. Кому було треба витратити такі гроші, щоб принизити воїнів УПА, старих і постійно(до останнього часу) жорстоко переслідуваних людей? Невже вони мало натерпілись при радянській владі, щоб і зараз, у Незалежній Україні всілякі мерзотники знущались над ними? А влада таки дозволила це зробити.

Цікаво поводила себе міліція. Нібито розвела демонстрантів по різні боки вулиці і встала між ними подвійним кордоном. Але при тому проїжджа частина Хрещатику і тротуари були фактично віддані на відкуп комуністам. Ліві на ввіреній території відзначились бурхливою діяльністю - влаштовували потасовки з невеличкими групами людей, що були запідозрені у „фашизмі” – розмовляли українською мовою, наприклад; обливали фарбою супротивників, які на свою біду опинялись „не на своїй території”; вчинили спробу масового нападу (близько 50 чоловік) на хор „Гомін”, що складався переважно з літніх людей (спробу вдалось відвернути силами 4 перехожих – міцних чоловіків, які зчепились у ланцюг і змогли утримувати колонну нападників до моменту, коли підбіг „БАРС”); врешті-решт, вони відібрали у ідейних ворогів червоно-чорний прапор і з ненормальною радістю і захватом спалили його. За усім цим націонал-патріоти вимушені були бездіяльно спостерігати – міліція брала їх подекуди у подвійні кордони, вони не мали жодної свободи пересування.

Крім основних міліцейських кордонів, абсолютно безтолково час від часу виставлялись ситуативні. Так, в один з чудових моментів, під час однієї з суточок я опинилась на оточеному „БАРСами” відрізку тротуару 30 на 30 метрів. В його центрі почалась бійка, а перехожі, що потрапили у відгороджений з усіх боків міліцією сектор, не могли його покинути і наражались на небезпеку зазнати травмувань.

У цей час абсолютно не соромлячись змісту і не особливо підбираючи вирази у комуністи-„заводіли” надривались у мікрофони та рупори. Чого тут тільки не звучало! „Гатовнасть номер адін!”, „В бой, таваріщі!”, „Всипєм фашистам всьо, што ані заслужілі!”...

Керуючись нормальним людським бажанням прогулятись по центральній вулиці міста і сфотографувати події навколо, я мала необережність вийти на проїжджу частину Хрещатика. До мене одразу ж підбігло чотири молодики з пов*язаними на обличчях банданах і з палицями в руках. Від мене почали вимагати негайно покинути „їх територію”. Молоді люди заявляли що я їх провокую своїм перебуванням у радіусі їхньої досяжності. Я здивувалась – на мені не було жодної символіки, я не несла в руках прапору. Як виявилось, хтось із них перед тим почув, що я розмовляла українською. Порятував мене перехожий, який чи то дійсно був співробітником міліції, одягнутим в штатське, чи то уміло і впевнено „підкосив” під такого. Як я потім переконалась на власні очі, я була далеко не єдиним представником преси, хто майже отримав чи таки отримав на горіхи.

І не зважаючи на все це – на заклики до масових безладів, на розпалювання ворожнечі, на спалення прапорів, постійні бійки, напади на міліцію, далеко не ввічливе поводження з пресою – все це не було достатнім приводом, щоб з самого початку розігнати так агресивно налаштованих людей, а наймоторніших заарештувати. Хоча всі ці дію підпадають під статті кримінального кодексу, міську владу і керівні підрозділи міліції це, схоже, обходило мало. Та про що можна взагалі говорити, коли один з „польових координаторів” комуністів гаряче „наярював” з телефону комусь, а коли врешті додзвонився, то кинув фразу „давай спускайся і дєлай што-та, я нє магу іх сабрать”. Якщо врахувати, що особливих підйомів по вулиці Хрещатик немає, а людина з надією дивилась у вікна одного з будинків на Хрещатику, де розміщуються дорогі офіси – як фірм, так і партій, міністерств, - то здогадатись, що мались на увазі сходи згори, неважко...

І не зважаючи на все це – на заклики до масових безладів, на розпалювання ворожнечі, на спалення прапорів, постійні бійки, напади на міліцію, далеко не ввічливе поводження з пресою – все це не було достатнім приводом, щоб з самого початку розігнати так агресивно налаштованих людей, а наймоторніших заарештувати. Хоча всі ці дію підпадають під статті кримінального кодексу, міську владу і керівні підрозділи міліції це, схоже, обходило мало. Та про що можна взагалі говорити, коли один з „польових координаторів” комуністів гаряче „наярював” з телефону комусь, а коли врешті додзвонився, то кинув фразу „давай спускайся і дєлай што-та, я нє магу іх сабрать”. Якщо врахувати, що особливих підйомів по вулиці Хрещатик немає, а людина з надією дивилась у вікна одного з будинків на Хрещатику, де розміщуються дорогі офіси – як фірм, так і партій, міністерств, - то здогадатись, що мались на увазі сходи згори, неважко...

Фотки можна подивитись у мене в ЖЖ: http://www.livejournal.com/users/_yoko_/29437.html Від М.-І.: також події 15 жовтня представлені у фотоархіві Майдану: Урочиста хода ветеранів ОУН-УПА на Хрещатику Червоно-фашистський шабаш під патронатом мера Омельченка Банер ПОРИ на мосту через Інститутську


 

НАША КАМПАНИЯ

 

«Форум спасения Киева» просит депутатов не спаивать свой народ: реклама пива лжёт