Warning: fread() [function.fread]: Length parameter must be greater than 0 in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 5
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
ЖИЛИЩНЫЙ ВОПРОС

БИТВА ЗА БОРТНИЧІ

Анжеліка КОМАРОВА

Картина господарсько-будівельних перетворень останніх 5–10 років у Києві відображає тенденцію приєднання прилеглих сіл до міської зони. Здавалося б, у цьому є певний виграш для колишніх селян, а нині вже столичних мешканців. Та приватні ділянки, що їх селяни передавали з покоління в покоління, вже системно стають предметом зазіхань київських чиновників, які почуваються єдиновладними господарями столиці.

Ще донедавна село Бортничі значилося на карті поза кордонами Києва. Наприкінці 1980-х масив Бортничі увійшов до складу столиці, щоправда, і сьогодні цілковито зберігаючи сільський побут та спосіб життя своїх мешканців. Приватні будиночки із садками та городами, з яких часто-густо живляться їхні власники, вікові дуби, що, можливо, пам’ятають ще кріпосне право та його падіння... Однак новітня історія без жалю пустила під сокиру ті дуби, зруйнувала ландшафт місцевості, а разом з тим поставила під сумнів проживання на масиві й багатьох корінних бортничан.

Відокремленість Бортничів від Києва була порушена в 1977 році: на території села почали створювати промислову зону, і від Києва до Бортничів протягнули дорогу. За радянських часів ще не знали поняття „екологічний баланс”, тож порушували цей баланс, не замислюючись про наслідки. Так було закладено бомбу сповільненої дії: щовесни село Бортничі місцями почало підтоплюватися, дорогу підняли ще на два метри, однак і це ситуації не рятувало. А може, і мети такої не було? У цій історії цілком логічно постає питання, чи таким уже випадковим та безневинним є підтоплення людських садиб у Бортничах? І чого варта господарська діяльність, що призводить до пошкодження людського майна, нерухомості, втрати врожаю, компенсувати яку представники (влади? Н.Г.) і не мають на думці? Ініціативна група мешканців масиву, яких біда торкнулася щонайбільше, зібрали підписи, які свідчать про підтоплення їхніх садиб, і... почалося листування з чиновниками, що триває й донині.

На початку цього епістолярного роману, що сягає вже майже двох сотень аркушів заяв, звернень, підписів та відповідей-відписок з усіх можливих інстанцій, які, здавалося б, створені для того, аби допомагати громадянам у вирішенні їхніх проблем, діалог громади з владою мав-таки певний позитив – хоча б за формою відповіді. Як приклад цитуємо лист із Головного управління контролю за благоустроєм міста від 11 березня 1997 року: „Комісія встановила, що в результаті самовільного проведення ОРУМШБ земляних робіт було засипано природний водостік на ділянці від вул. Польової до вул. Промислової. З метою забезпечення відведення поверхневих вод керівництву ОРУМШБ вручено припис з вимогою в термін до 30.03.97 вжити необхідних заходів по відновленню каналу та припиненню будь-яких земляних робіт до оформлення в установленому порядку передбаченої документації”.

Проте час минав, підтоплення тривало, а мешканці затоплюваних ділянок і надалі листувалися з чиновництвом. Спочатку листування давало надію – як, наприклад, відповідь із Дарницької районної санітарно-епідеміологічної станції м. Києва від 29 жовтня 2002 року: „...встановлено, що біля житлового будинку по вул. Польова, 40 проходить дренажна система для організованого відводу ливневих стоків з прилеглої території. Дренажна система частково захаращена та знищена, що може призвести до підтоплення”.

Цікаво звернути увагу на листування бортничан із Державним управлінням екологічної безпеки в м. Києві за підписом начальника екологічної інспекції В.Ольшевського. Зокрема, процитуємо листа від 16 листопада 1999 року: „Державне управління екологічної безпеки в м. Києві спільно з представниками держадміністрації Харківського району РУМШБ розглянуло заяву щодо забруднення навколишнього природного середовища в районі вул. Польової № 38, 40, 42 та вул. Промислової № 4, 6. Факти, приведені у заяві, стосовно засипання водостічного каналу побутовими відходами підтвердились. За порушення природоохоронного законодавства на керівництво бази накладені штрафні санкції і видано припис щодо приведення водостічного каналу у нормальний санітарний стан. Контроль за виконанням цього припису буде здійснювати держадміністрація Харківського району”.

Таке розлоге цитування варте уваги хоча б тому, що той самий пан Ольшевський згодом чомусь змінив свою думку, про що й свідчить його відповідь потерпілим бортничанам від 25 жовтня 2004 року: „За результатами перевірок порушень вимог природоохоронного законодавства не встановлено. Факти щодо підтоплення житлового будинку та прилеглої території не підтверджувались”.

Хтозна який вітер так уплинув на висновки пана Ольшевського, однак не на користь мешканців з вулиць Польова та Промислова говорять і такі поважні документи, як, зокрема, результати перевірок комісій (ї? Н.Г.) з відповідних служб Дарницького району від 8 жовтня 2002 року на чолі із заступником голови райдержадміністрації В. І. Братко(м? Н.Г.), до складу якої увійшли представники Відділу містобудування і архітектури, Спецінспекції контролю за благоустроєм району, Санітарно-епідеміологічної станції, Районного управління внутрішніх справ, Шляхоексплуатаційної дільниці, Управління житлово-комунального господарства, Відділу екології, Київзему, Управління з питань надзвичайних ситуацій. Хіба можна бодай засумніватися у висновку таких шанованих установстосовно того, що, мовляв, „підтоплення садиб після дощових опадів не спостерігалось” і „мешканці по вул. Польовій користуються водою з колодязів і на якість води не скаржаться”? Може, таки й справді, підтоплення, попри всі фізичні закони, саме по собі припинилося. Хотілося б вірити, що так воно і є, якби не деякі неточності. У складі вищеозначеної комісії значиться і ще одна дійова особа – Валентин Шестопалов, чия садиба чи не найбільше потерпає від затоплення, і саме ця особа і є головним ініціатором скликання такої комісії.

„Я, Шестопалов Валентин Миколайович, був у зазначений час в іншій установі і ніяк не міг бути присутнім у двох місцях одночасно, і ні я, ні інші потерпілі не приймали ніякої участі і не були заздалегідь попереджені. Значне затоплення відбулось 25.05.02, а можлива комісія виїхала тільки 06.11.02”, – заявляє власник підтопленої садиби у своєму листі до голови КМДА О. Омельченка і його заступників І. Фоменка та І. Данькевича.

Комісії з приводу затоплення вулиць Польової і Промислової збиралися неодноразово, і щоразу цього найбільш зацікавленого громадянина чомусь забували запросити, вдовольняючись усього-на-всього його присутністю на папері. А втім, шановна комісія з деяких пір зацікавилася не лише питанням підтоплення, а й тим, чому „до цього часу власник садиби не оформив документи про право власності на земельну ділянку на вул. Польовій, 40, які б чітко показували межі землекористування даного домоволодіння”. А щодо підтоплення, то комісія зупинилася на версії, що „атмосферні опади збираються в природних низинах згідно рельєфу місцевості”. Такий стрибок у логіці чиновників від підтоплення до документів на землю наводить на думку, чи не було часом саме підтоплення коли не спланованим заздалегідь, то вдало використаним для того, аби створювати в Бортничах належні умови для виселення простих незахищених громадян з привабливого приватного сектору. Принаймні, порушення бортничанського ландшафту, що призвело до підтоплення людських садиб, заклало перший камінь для подальшого самоуправства з боку міської влади в земельному питанні на ласому шматку прилеглої до Києва території.

Ця безкінечна історія відстоювання своїх прав на дідівську землю неодноразово супроводжувалася відвертою демонстрацією з боку влади людського безправ’я в цілому. Наприклад, неодноразово Валентин серед білого дня заставав у своїй садибі землемірів, які по-хазяйськи поралися на його території та на запитання „хто ви такі?” розмовляли з хазяїном зверхньо й цинічно. Прикметно, що всі результати запитів Шестопалова до Головного управління земельних ресурсів щодо площі своєї ділянки щоразу були іншими. Так, 2 липня 2002 року (№ 07-05/20500, кадастровий № 90231018) вона становить 4728,76 кв.м, 23 січня 2003-го – 4228, 76 кв.м, а за даними інвентирізації вона становить то 4729, то – 2969, а інколи – 2077 кв.м.

Окрім такого паперового безладу, який може вивести з рівноваги будь-якого приватного власника, Валентина Шестопалова неодноразово було піддано брутальним принизливим образам з боку незнайомців, які вривалися до нього додому та поводились украй визивно. На вимогу хазяїна забиратися геть, відповідь була : „Да кто ты такой? У тебя что, документы есть? Засунь их себе в ж...! Здесь все уже продано. Сейчас вызову ребят, они тебе руки-ноги поломают и на твоем огороде закопают.” Або: „Милицию вызовем, свидетелями будем, пусть там его отделают и пускай посидит там!”

Доходило й до побиття з тяжкими тілесними ушкодженнями. Міліція зазвичай була байдужою, не знаходячи в тих розбійних нападах нічого кримінального. Отже й ці бандити також чомусь говорили про документи на землю, про які запитувала й комісія з приводу підтоплення землі. Що стосується документів на земельну власність, то у своєму листуванні з владою громадянин Шестопалов щоразу отримував нову версію. Однак приватизувати свою ж землю Валентину Шестопалову не вдавалося, хоча він і раніше робив спроби займатися цим. З Головного управління земельних ресурсів за № 03-23/15516 від 02.08.03 стосовно передачі у власність земельної ділянки рекомендують „надати до управління заяви встановленого зразка, нотаріально посвідчені копії документів, що посвідчують право власності на будинки, копії технічних паспортів на будинки, копії паспортів громадян України та плани меж земельних ділянок”. Уся ця нотаріальна грамота вже відома, як своїх п’ять пальців, панові Валентину, бо відсилав вищеозначені документи вже неодноразово, та приватизувати свою ж землю йому так і не вдалося. А, власне, приватизація – річ добровільна. Садибі Шестопалових вже близько 250 років, передавалася вона у спадщину при всіх царях та режимах, чому ж сьогодні чергова структура під назвою КМДА ставить питання руба: або приватизація, або... Якщо бути точним, то відбирання матеріальної власності називається не інакше, як грабіж.

Що ж до приватизації – чи ж уперше ми зустрічаємося з капканами для наших гаманців, що маскуються у турботу про наш добробут, а насправді є сто першим способом відбирання грошей... Отже, громадяни мають приватизувати те, що їм належить, те, що отримали в спадщину, те, чим вони користувалися з покоління в покоління згідно з ТАКИМИ рецептами? Ось так киянам з села Бортничі пропонують отримати землю шляхом землевідведення. Але що ж відводити, якщо в них і так є земля? Проте селяни викладають останні заощадження, щоб отримати свої... 10 соток, а це всього лише клаптик, на якому розташований лише будинок, без двору, без саду. А яка доля чекає на решту землі? І чому, врешті решт, громадянин має сплачувати невідомо за що три тисячі гривень!? Хіба ж це не варіант того самого відбору матеріальних цінностей? І ось читаємо в газеті “Авізо”(№33 від 5.05.05): „Продаются неприватизированные земельные участки в Бортничах”. Можете не сумніватися, ці неприватизовані ділянки будуть відібрані, вирвані, вичавлені в людей, які не можуть за себе постояти. Таких людей – слабких, літніх, немічних, самітніх або небайдужих до алкоголю –відстежують і тримають під прицілом чорні ділки земельних справ.

Чи ж належить до такої слабкої ланки Валентин Шестопалов? Ні. Навпаки, він єдиний, хто демонструє чудеса героїзму, невтомно воюючи з монстром державності. Він не капітулює, адже за його спиною – його мати, Шестопалова Матрона Андріївна, ветеран праці, інвалід першої групи, та їхня сусідка, Мартиненко Ганна Андріївна, ветеран війни та праці. Їхні ділянки розташовані поруч, а це означає: якщо наші герої програють битву, то хтось без сумління й честі отримає подвійну здобич – дві чималенькі ділянки землі у приватному секторі прилеглої до столиці території. А бути власником землі в приватному секторі столиці зараз модно, престижно, це дорого коштує. У цю землю можна сміливо вкладати гроші, її можна ще не раз перепродати, і в будь-якому разі бути у виграші. А підтоплення території? Дрібниці. Поруч із будинком Шаповалових вже оселився чужак, який насипав на свою ділянку стільки землі, що тепер його палац зверхньо позирає на маленькі хатинки корінних мешканців, чиї діди й прадіди обробляли тут землю, не хапали зірок з неба, навчали своїх дітей бути чесними, а якщо треба – відстоювати своє право на свою маленьку територію. Дехто з них ще продовжує свою поодиноку битву. І хто переможе у цій боротьбі, яка триває вже близько 8 років? Це риторичне запитання, можливо, прямо пов’язане з тим, чи визначиться наша держава, який шлях обрати: істинно демократичний чи бюрократично-корупційний безкрай під маскою демократії.


 

НАША КАМПАНИЯ

 

«Форум спасения Киева» просит депутатов не спаивать свой народ: реклама пива лжёт