Warning: fopen(counters/16007_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
ЖИЛИЩНЫЙ ВОПРОС

Дім, де розбиваються надії

Анжеліка КОМАРОВА


Якби народ мав можливість пред'явити владі рахунок, то його відкривав би довжелезний список житлових проблем. З-поміж них київські лідирували б, особливо через свою парадоксальність, адже будують так, що місто вже тріщить по швах, а черга в 450 тисяч чоловік безнадійно тупцює на місці. Аморально й злочинно зводити хмарочоси, затискаючи в бетонне кільце халупки і лишаючи їхнім мешканцям, "малим українцям", саму тільки сліпу надію на справедливість влади.

Будинок з усіма незручностями Чотириповерховий будиночок по проспекту Перемоги, 103-А був збудований як тимчасовий гуртожиток, а точніше - як барак для робітників одного з колишніх київських заводів. Заселившись у гуртожиток 1959 року, його мешканці одразу зрозуміли, що для нормального життя він не пристосований. Власне, йшлося про тимчасове житло, однак барак було переобладано на гуртожиток сімейного типу. Умов для цивілізованого існування родин робітників тут передбачено не було. Насамперед - метраж: на кухню разом з коридором припадало заледве 4 квадратних метри, ванни в цій коробчині взагалі не передбачалося, та згодом туди втиснули сумісний з кухнею душ. Спекотної пори зварити борщ в 3-метровій кухні - пекельна робота. Крім того, за технікою безпеки, тримати газову плиту на такій крихітній площі просто небезпечно для життя.

Однак є й інші чинники, які постійно створюють загрозу здоров'ю людей, - це вологі, вкриті грибком стіни. Розумники, що проектували цей барак, вочевидь, вирішили зекономити на... фундаменті. А оскільки під будинком проходять підземні води, так звані пливуни, то з часом волога без перешкод просочувалася аж до четвертого поверху, створюючи постійне відчуття сирості, покриваючи стіни грибком, вивести який неможливо. Через це постійно хворіють як діти, так і дорослі. Картину суцільного дискомфорту доповнює сантехніка, яка наскрізь проіржавіла, і до неї страшно доторкнутися. Оскільки в будинку відсутній фундамент, то й підвалу як такого тут також не передбачено, а щоб поремонтувати труби - треба просто зривати підлогу на першому поверсі. До того ж будинок постійно дає усадку. Усі ці "симптоми" свідчать про те, що житлом його можна назвати лише умовно. І хоча від самого початку будинок мав бути лише тимчасовим притулком для робітників, він став яскравою ілюстрацією до прислів'я, за яким немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. І справді, часи змінилися, а життя мешканців цього будиночка тільки погіршилося.

Епістолярний роман з владою триває чверть століття За 50 років існування цього горезвісного будинку не одне покоління його мешканців пішло з життя, так і не дочекавшись вистражданого нормального житла. Змінювалися голови району, керівники держави, зрештою - кольори державних прапорів, а тридцять дві родини продовжували скніти в бараці без фундаменту з прогнилими стінами. Чи знала районна влада Ленінградського (а згодом - Святошинського) району про жахливі умови життя в цьому будинку? Починаючи з 1980 року, його мешканці інформують усі можливі інстанції, просять, скаржаться, та листування з владою нагадує любовний роман без взаємності. Щоправда, керівники Ленінградського райвиконкому (пізніше Святошинської РДА) наче користуються тим самим, перевіреним часом, шаблоном, віртуозно володіючи механізмом відмови прохачам.

1990 року поблизу будинку 103-А починають зводити висотний будинок, традиційно супроводжуючи це знесенням вікових дубів, будинків приватного сектора та дитячого санаторію "Сонечко". Ну а як багатостраждальний будинок № 103-А? Його стіни вкрилися тріщинами від забивання свай. Та справедливе обурення мешканців зуміли заспокоїти інвестори цього будівництва: пообіцяли виділити квартири в новому будинку.

Така світла (і цілком логічна!) перспектива приспала активність мешканців, а коли вони зрозуміли, що з'їли облизня, - новенький хмарочосик вже був заселений більш заповзятливими громадянами. Втім мешканці гуртожитку барачного типу не здавались, і рік по тому (2000 р.) на їхню вимогу відкритим акціонерним товариством "Київпроект" було проведено експертизу: технічний стан будинку було визнано незадовільним, а водонесучі комунікації - аварійними. Важливим висновком експертизи була рекомендація: "Житловий будинок потребує термінового капітального ремонту".Такий результат упевнив людей у тому, що жадана перемога - близько і авторитетна рекомендація має покласти край безнадійному очікуванню. Однак перший заступник голови Святошинської РДА П. Цинік звітує першому заступникові голови КМДА І. Фоменку, що "при обстеженні будинку його стан виявлено задовільним, при візуальному обстеженні будинку на стінах тріщин немає". Чи то у чиновників всупереч фаховим експертизам є свій оригінальний погляд, чи то вони одягають у слушний момент окуляри з особливим фокусом... Послухавши їх, маємо вірити в диво під назвою "Самозагоєння тріщин на стінах". А відсутності фундаменту, що спричиняє зволоження стін та підвальну сирість на всіх чотирьох поверхах будинку, Ціник крізь свої особливі окуляри просто не помітив.

Згодом ЦИНІЧна брехня про переселення до нового будинку знову змінилася пропозиціями капітального ремонту, проте "реанімація", якої мешканці чекали 25 років, сьогодні вже не здатна порятувати мертвий, не пристосований до життя барак. Проте й такі запізнілі заходи були черговим бюрократичним зволіканням. Керівництво Святошинської РДА, замість по честі й совісті розв'язати проблему, вдалася до нових маніпуляцій: на людей продовжують тиснути, аби вони дали згоду на капремонт. А в цей час у Святошинському районі розгортається чергове будівництво: по вул. Бударіна, 3. Голова Святошинської РДА Володимир Олександрович Мазепа, приймаючи ходоків від будинку 103-А, заспокоює людей новою обіцянкою: "Я - не попереднє керівництво і слів на вітер не кидаю. Мешканці вашого будинку отримають квартири на вулиці Бударіна до кінця 2006 року". Спершу ці слова не видаються пустопорожніми - Святошинська РДА, яку очолює пан Мазепа, фіксує їх у своїх листах до громадян від 29.03.2004, за № 1502-КО-141/234 та від 14.01.2005, за № 1502-КО-3383. Здавалося б, виконання такої обіцянки цілком реальне, оскільки замовником будівництва виступає Святошинська РДА; окрім того, будівництво ведеться ще за однією адресою: Львівська, 22 (замовник той самий). То хіба так важко виділити у двох хмарочосах квартири всього лише для 32 родин, що протягом чверті століття оббивають пороги всіх можливих інстанцій?! Проте конституційне право на гідне житло в нашій державі - подібне до світла в кінці тунелю завдовжки в життя. Тож трохи згодом Святошинська РДА під виглядом турботи про трудящих почала нові маніпуляції, знов умовляючи мешканців дати згоду на... капітальний ремонт будинку! Люди, усі як один, відмовляються, пам'ятаючи запевнення Мазепи про відселення їх у нові квартири. А-а, відмовляєтесь? Ну то й не треба! Ось у такий спосіб Мазепа, точнісінько так само, як і всі його попередники, зрадив людей. І, на жаль, такі ігри з громадськістю сприймаються сьогодні як бюрократична норма. Швидше Володимир Олександрович здивував би всіх, і надто - своє вище начальство з КМДА, якби віддав безплатно квадратні метри житлової площі, стартова ціна яким 1,5 тис. у. о. за кожен, звичайнісіньким черговикам. А якби й хотів вчинити по честі, то чи дали б йому це зробити головні торгаші нерухомістю столиці?

Тож останній лист Мазепи від 22.11.2005, дублікати якого адресовані до Секретаріату Президента України, заступникові голови КМДА Голиці М. М. та мешканцям, остаточно перекреслює всі попередні солодкі обіцянки й відбирає в людей останню надію.

"Повідомляємо, що у Святошинському районі понад 20 будинків (квартир) підлягають реконструкції, реставрації або зносу, 67 сімей перебувають на квартирному обліку, які проживають у ветхих будинках (квартирах) і чекають черги з 1982 р."

(Шановний п. Мазепа не бере до уваги, що мешканці будинку по просп. Перемоги, 103-А чекають черги з 1980 р. - А. К.). "У розпорядження КМДА від 01.06.2005 № 907 "Про затвердження переліків будинків, які підлягають реконструкції, або реставрації з реабілітацією в м. Києві" у 2005 році будинок № 103-А по пр. Перемоги не значиться". Отже, одним розчерком пера п. Мазепа викреслює з карти Києва і будинок, і заодно - його мешканців. Зазначимо, що 2004 року у розпорядженні КМДА № 1253 в додатку № 2 п. 3 по Святошинському району будинок таки значиться. Звісно ж, чиновникам зручніше працювати за принципом "Нєт чєлавєка - нєт праблєми". Занадто вже настійливо добивалися правди мешканці будинку № 103-А. Після останнього вбивчого листа ходоків на прийом до Мазепи взагалі перестали записувати. "Оставь надєжду всяк сюда входящий" - такий слоган чи не найкраще пасує голові Святошинської РДА та й загалом чиновницькій братії.

Карби

Серед адресатів, яким скаржились мешканці будинку 103-А, імена й більш вагомі: Київський міський голова О. Омельченко, його заступник М. Поживанов, В. Янукович, Л. Кучма (2003-2004 рр.), і вже 2005 року (як останній крик відчаю!) - громадяни звертаються до Президента України Віктора Ющенка. І усі ці вищеозначені особи, а точніше - їхні служби для відфутболювання громадян, спускали згори вниз по ієрархічному "сміттєпроводу" листи-відписки, позбавляючи громадян останніх крихт віри у порядність влади всіх рівнів.

Ця ситуація, у якій десятиліттями перебувають люди з проспекту Перемоги, 103-А, схиляє до роздумів про героїв роману Івана Франка "Борислав сміється", які робили карби (зарубки на згадку), щоб не забути жодної образи від панів. У що це вилилося - пам'ятає кожний український школяр, але забуває розбещений нашою безкінечною терплячістю можновладець. Минулої осені своє сподівання на кращу долю принесли на Майдан і тисячі черговиків. Вони повернулися додому ошуканими. А пани народні обранці забувають, що це - не бидло, а електорат, який наступного разу пошле їх туди, куди вони посилали їх у своїх численних безглуздих і жорстоких відписках.

P.S. Коли верстався номер, мешканці будинку № 103-А повідомили редакцію, що 1 грудня в будинку прорвало тепломережу і з 12 грудня люди залишилися без тепла.

Елена Погосян, сестра Михаила Вдовиченко:

– За две недели до смерти Михаил жаловался на боль в легких. До этого был абсолютно здоровым. Я уверена, что брата убили с помощью клофелина, хочу открыть уголовное дело и доказать это в суде!

Тогда Елене и Людмиле было не до выяснений обстоятельств Мишиной смерти. Из дома исчезли паспорта Михаила и Анны Сизоновны, а также все документы на квартиру. Они оказались… у Здитовецкой. Отыскав телефон Любови Леонидовны, Люда позвонила и попала на Алексея:

– Миша в милиции, мне нужен его паспорт! (Смерть любовника решила скрыть, не доверяя «друзьям».)

– Утром привезу! – услышала короткий ответ.

Паспорт никто так и не привез. По свидетельству той же Елены Погосян, отраженному в дальнейшем в заявлении на имя начальника районной милиции, Здитовецкая отказалась отдать паспорта, впоследствии заявив, что у нее их нет. Хоронили Михаила по справке из ЖЭКа. А уже 5 марта в квартиру заявились представители агентства недвижимости – Любовь Здитовецкая с мужем и… покупательница квартиры!

Едва оправившись от шока, Елена с Людмилой потребовали документы. Вот тут-то и наступил для них настоящий шок! Сначала Елене Васильевне была предъявлена генеральная доверенность, удостоверенная частным нотариусом Киевского городского нотариального округа Ниной Коваленко, от имени престарелой Анны Сизоновны на имя… гражданки Здитовецкой. По этой «липе» Анна Сизоновна якобы предоставляет брокеру Здитовецкой все необходимые полномочия по вопросам отчуждения и совершения любых действий с принадлежащим Анне Сизоновне движимым и недвижимым имуществом. А Здитовецкая и определяет во всех случаях суммы, сроки и другие условия по собственному усмотрению! Подписи Анны Вдовиченко на доверенности не было, за «больную» «по ее личной просьбе» и в «ее присутствии» подписался любимый сыночек Миша!

– Да моя мать до сих пор не понимает, о чем идет речь! – ужасается Елена Погосян.

Вторым представленным мошенниками «документом» был уже договор купли-продажи двухкомнатной квартиры, удостоверенный другим частным нотариусом – Юрием Каплуном. И хотя в качестве продавца упоминается имя Анны Сизоновны, на договоре стоят подписи лишь Михаила Вдовиченко и Любови Здитовецкой, действующей от имени Анны Сизоновны! Интересна и личность покупательницы Наргис Багдасарьян, на которую в БТИ г. Киева было оформлено целых 4 квартиры!

– Мы заплатили вашему Михаилу 40 тысяч гривен! – заявила Здитовецкая. – И квартиру вы должны освободить до 2 апреля. Вот вам 2000 гривен, чтобы пристроить бабушку, и 500 – за мебель. А не освободите – сами вывезем старуху и установим бронедвери!

“После этого я обращалась неоднократно к участковому, тревожась за жизнь матери, оставила заявление, но меры не принимались. Второе заявление было написано моей матерью начальнику районного управления внутренних дел… Ответа я так и не дождалась». (Из заявления Елены Погосян начальнику Ватутинского РУ ГУ МВД Украины в г. Киеве от 31.05.2001.)

«Перевалочная база» по дороге на тот свет

Ни в начале апреля, ни позже визитеры больше не появлялись. Людмила несколько успокоилась, оставшись в квартире Михаила ухаживать за Анной Сизоновной. Но день 30 мая стал для нее громом среди ясного неба.

– В 10 часов 30 минут пришли два милиционера и попросили явиться в участок, – рассказывает женщина. – Взяв паспорт и оставив дома бабушку, свои вещи и документы, я пошла на прием. Аудиенция у участкового продолжалась 2 часа. Наконец, когда в 14 часов оказалась у дома, то в квартиру попасть не смогла – там уже стояла чужая бронедверь и матери Миши за нею, конечно же, не было. У меня началась истерика, я вернулась в участок и написала заявление о том, что не знаю, что происходит в квартире, где бабушка, мои вещи и документы!

В отчаянном страхе за жизнь матери Елена Погосян кинулась к тому же участковому. Каким же было ее удивление, когда уважаемый инспектор отказался назвать адрес, по которому вывезли старую женщину. На том, дескать, основании, что на Анну Сизоновну, оказывается, уже оформлен договор пожизненного содержания. Наконец, под прессом неопровержимых фактов, коими послужили неоднократные обращения Елены в милицию, адрес все-таки был получен. След вел в село Демидов Вышгородского района Киевской области…

Как позже стало известно из достоверных источников районной и городской прокуратуры, 3 двухэтажных деревянных «финских» домика в Демидове – это бывшее временное жилье для чернобыльцев. Сначала глазам Елены Погосян и ее друзей-свидетелей, а позже и участников инициативной группы в составе заместителя председателя правления Союза владельцев жилья Киева М. Березовчука, депутата Деснянской райрады В. Черняховского и автора материала предстала ужасающая картина. Холодные, влажные, неотапливаемые помещения, в которых нет горячей воды и лишь иногда появляется холодная. Проваливающиеся от старости полы, потрескавшиеся фанерные стены. Повсюду гниль, грязь, запустение. Эти три халупы и стали последним пристанищем для 10–12 семей, вывезенных из Киева несколькими «черными маклерами», обустроившими здесь своеобразную «перевалочную базу». Среди бедолаг – совсем одинокие люди и семьи с детьми. А в основном – беспомощные старики и пьяницы. И Елене, и нам люди рассказали, что всем им тут куплены квартиры вместо проданного жилья в столице. Кое-каким семьям с «барского плеча» облапошивших их «черных маклеров» были даже пожалованы трехкомнатные «апартаменты». Деньги на руки никому не давались, практически на всех стариков оформлены в ряде случаев даже незаверенные нотариусами договоры пожизненного содержания. Время от времени «опекуны» (те самые «брокеры», среди которых и госпожа Здитовецкая с мужем) привозят жертвам подачки: хлеб, сало, вермишель, дешевую колбасу и самогон – главный здешний атрибут – как плату за реализованное киевское жилье. Во всех случаях «убеждающим фактором» переехать сюда служили бутылка водки, роскошная демидовская природа и сказки о красивой жизни. Вряд ли при оформлении договоров купли-продажи квартир кто-то из этих людей догадывался, что их ждет всего лишь «перевалочная база» по дороге на тот свет.

– Тут я нашла свою мать, – рассказывает Елена. – Вместе с оперуполномоченным районного управления внутренних дел пришлось буквально вырывать ее из рук какой-то пьянчужки, на которую якобы оформлен договор пожизненного содержания.

Вместо послесловия

…Добавить к сказанному остается немного. Вызволив маму из рук негодяев, Елена Васильевна отвезла ее к себе. Через 2 месяца ей, наконец, удалось взломать двери и проникнуть в квартиру. Мошенники вывезли вещи и сняли обои, оставив голые стены. Исчезли документы и вещи Людмилы Бернацкой. Обращения обеих женщин во все правоохранительные инстанции ничего не дали. Дамокловым мечом над матерью и дочкой повисла угроза выселения по суду. Член Союза владельцев жилья Киева Виталий Черняховский познакомил Елену Васильевну с юристами этой общественной организации, которые вплотную занялись «делом Погосян». Судебное противостояние продолжается по сегодняшний день.

Ситуацию комментирует Виталий Черняховский:

– С самого начала Анна Вдовиченко хотела в судебном порядке признать недействительной генеральную доверенность, которую она никогда никому не давала и по которой была проведена незаконная приватизация квартиры. Поскольку, по законодательству, сам Михаил не мог приватизироваить квартиру, а Анна Сизоновна тоже этого делать не собиралась, после признания недействительной гендоверености разорвется и вся цепочка, в том числе договор купли-продажи в полном объеме. А это значит, что «покупательница» не сможет претендовать в квартире нашей подопечной ни на миллиметр ее жилой площади.

Судебная тяжба по поводу «дела Погосян» длится уже два года. К нашему великому сожалению, во время первого рассмотрения дела судья Деснянского районного суда господин Виталий Дубинин, поверив откровенной лжи нотариуса Н. Коваленко, заявившей о том, что пресловутая генеральная доверенность на имя Здитовецкой была оформлена, дескать, с волеизъявления самой Анны Вдовиченко, вынес незаконное решение в пользу Здитовецкой и Багдасарьян. Незаконность данного решения была впоследствии признана Апелляционным судом Киева, отменившим решение суда первой инстанции. Сегодня дело уже находится на новом рассмотрении в новом составе суда.

На первом же заседании нового состава Деснянского райсуда, состоявшемся 3 июня 2003 года, Анна Вдовиченко не только четко заявила о том, что она не собиралась продавать квартиру и никогда никому не давала генеральную доверенность, но и продемонстрировала в ходе судебного эксперимента свою способность расписываться, опровергнув тем самым лжесвидетельство нотариуса Коваленко о том, что истица, дескать, расписываться не могла и посему за нее это сделал покойный сын. Поскольку госпожа Коваленко на суд не явилась, рассмотрение дела отложено до следующего заседания. Союз владельцев жилья Киева очень надеется, что суд не допустит выселения из квартиры 90-летней женщины, и сожалеет, что районная прокуратура оставила без изменений постановление районного управления внутренних дел об отказе в возбуждении уголовного дела против брокера Здитовецкой. Кроме того, заявление Анны Вдовиченко о возбуждении уголовного дела против нотариуса Коваленко за подделку документа уже давно лежит в одной из районных прокуратур. Ждем ответа.

Конечно же, рассказав эту печальную историю, мы не стремимся бросить тень на все столичные брокерские конторы. Действующий рынок недвижимости за более чем 10 лет своего существования воспитал большое количество добросовестных риэлторов. Известные агентства закольцовывают свои компьютерные базы данных, работают и с нотариусами, и с реестрами залогов, и с БТИ, учитывают все нюансы и отвечают перед клиентом, страхуя свои договоры. Но вместе с тем мы ждем и ответов на многие вопросы. Когда, например, Министерство юстиции конкретизирует инструкцию о работе нотариусов так, чтобы каждый гражданин был уверен: никто его не выставит в доверенности больным и не распишется за него? Когда, наконец, Верховная Рада примет необходимый как воздух Закон о риэлторской деятельности, который, с одной стороны, перекрыл бы путь безграмотным кустарям, думающим лишь о наживе, а с другой – превратил бы брокера в по-настоящему ответственное лицо? И ведь не зря, наверное, многие специалисты сегодня, справедливо полагая, что каждый человек должен быть осторожным, иметь какие-то элементарные юридические знания, все же задумываются о кардинальном решении проблемы. Одно из таких предложений – сосредоточение всех учетов и регистраций продаж и обменов жилья не в руках многочисленных, зачастую не обремененных совестью частных нотариусов, а в ответственной государственной организации. Последняя будет обязана официально подтвердить, принадлежит ли данная квартира данному продавцу и имеет ли он право ее продать, а также сообщить общую сумму задолженности за коммунальные услуги, если таковая имеется. Проверять, заметим, необходимо не только бумажки, а до самого конца — вплоть до выезда на место и опроса соседей! При этом «кидки», равно как и продажа чужих квартир, будут попросту исключены. А посредники тоже работать смогут, подбирать жилье по заказу клиента. Но при таком варианте они никогда его не обманут, ведь документы и деньги будут проходить через одну-единственную государственную службу, посредникам же отчислят оговоренный процент со счета после проведения сделки. Что мешает принять такой закон?

Ну а пока из-за несовершенства законодательной базы на свет Божий выплывают все новые и новые «черные маклеры», исповедующие философию волчьей стаи.


 

НАША КАМПАНИЯ

 

«Форум спасения Киева» просит депутатов не спаивать свой народ: реклама пива лжёт