Warning: fopen(counters/170002_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Свобода слова

"Дикі люди" на київських вулицях

Гліб ТВЕРДОХЛІБ
Чи морально це, коли? закоренілі у своєму лицемірстві, ми мовчки спостерігаємо, як наші співвітчизники змушені через бездіяльність української влади жити й помирати на вулиці У сонячний, тихий і морозний ранок перехожі, що поспішали чи то на роботу, чи то за покупками до магазину, з острахом оглядалися на нерухому фігуру, що розпласталася на прим'ятому снігові. Голова незнайомця була накрита брудним шматком поліетилену, а поруч валялася напіврозкрита сумка з нехитрими пожитками. Місто кудись поспішало, а він лежав сам-один, долілиць, широко розкинувши руки. Немов благав когось невидимого про допомогу і водночас марно намагався захиститися від біди. Та, видно, сподівався даремно. Очікувана допомога так і не надійшла. Безжальний мороз звів судомами давно не миті пальці небіжчика, холод переповнив стражденне тіло, а зболена стражданнями душа відлетіла геть... Чоловік не зміг знайти собі прихистку на ніч... Проте він не завжди був таким, як в останні роки свого життя. Втративши роботу на заводі, що вже давно не працював, він, як сказали перехожі, котрі впізнали в небіжчикові свого колишнього сусіду, почав пити. І промишляв тим, що збирав порожні пляшки й макулатуру, здаючи їх за копійки. З дружиною розлучився, а хвора матір померла кілька років тому. Після похорону матері запив іще більше. І знайшлися "добрі люди", які не залишили його в біді самого. Місяць, день у день, приносили і випити, й закусити. Співчували горю щиро, і так само по-дружньому попросили підписати якісь документи. Він підписав - не задумуючись. Чого не зробиш для справжніх друзів. А вже наступного дня прийшли хазяї його, тепер уже колишньої, квартири - і він опинився на вулиці. Хтось зробив непогану оборудку на людському горі, а трагічна необачність коштувала нашому героєві життя... Цей загиблий безіменний чоловік також був людиною і жив увесь час серед нас, тільки в "паралельному вимірі", але закореніле у своєму лицемірстві суспільство намагається не помічати "диких людей". Зранку до вечора ці люди риються в контейнерах зі сміттям, нишпорять по парках і скверах у пошуках пляшок, намагаючись знайти бодай шматок хліба, а ми, проходячи повз, мовчки відводимо очі. Вони покірно замерзають на наших з вами вулицях, та ми робимо вигляд, що це нас зовсім не обходить. Вони безнадійно борсаються в цьому житті, намагаючись вижити. Їхній "паралельний світ", перетинаючись мимоволі з нашим, обдає нестерпним смородом давно немитих тіл. А у вицвілих очах - безнадійна туга за втраченим перемішується з болем згаслих надій. Хтось колись назвав їх "бомжами". Але вони не що інше, як хвороба суспільства. У здоровому суспільстві такого немає і не повинно бути. За роки "бомжування" їхні, ослаблені постійним недоїданням, тіла перетворюються на висохлі мощі, обличчя пом'яті та одутлі від алкоголю, а справжній вік часто неможливо визначити через хвороби та постійні поневіряння. Можливо, за останні роки ми так очерствіли й огрубіли душею, що на тлі загального колапсу суспільства чиїсь абстрактні долі і страждання вже не видаються чимось вагомим і суттєвим. А нескінченне коло щоденного виживання змушує забути про елементарне людське співчуття до собі подібних. Як правило, для безпритульних найважчі часи настають, коли температура повітря на вулицях опускається нижче позначки нуля. На жаль, в Україні (як і в Центральній і Східній Європі в цілому) демократія і капіталізм нерідко крокують пліч-о-пліч з бездомністю і безпритульністю. У нас в Україні кількість осіб без визначеного місця проживання щороку дедалі збільшується. Нині ж ця проблема набуває таких масштабів, що без цільової державної підтримки її вже не вирішити. На мою думку, саме при Верховній Раді варто було б створити постійно діючу Комісію з громадянських прав бездомних. Важливим аспектом діяльності такої Комісії мало б стати сприяння у вирішенні проблеми ідентифікації осіб, які не мають постійного місця проживання. А значить і не можуть отримати пенсію (оскільки не мають прописки чи то - реєстрації) чи влаштуватися на роботу (не маючи посвідчення особи). Можливо, було б варто поставити перед Міністерством внутрішніх справ питання про надання в районних відділеннях міліції тимчасових посвідчень особи певним категоріям безпритульних. Що могло б значно скоротити шлях до остаточної соціальної реабілітації цим знедоленим громадянам нашої країни. Конче потрібно створити спочатку в Києві, а потім і в усіх містах нашої держави Центри для безпритульних. При такому Центрі має бути створена мережа нічліжок, де вони могли б пожити деякий час і, в разі потреби, залишити документи чи власне нехитре майно. Пожильців Центру для безпритульних мають безкоштовно годувати, а також роздавати сяку-таку одежину і взуття. Фінансувати Центр змогла б фундація "Прихисток", що акумулювала б кошти для допомоги безпритульним. Зрозуміло, що і міські власті мають виділяти певні кошти на програму допомоги знедоленим. Будівництво нічліжок для громадян, які волею долі опинилися за соціальною ватерлінією, має стати турботою всього українського суспільства. До цієї проблеми мусить підключитися й уряд, якщо ми хочемо уникнути ситуації, що склалася в Південній Польщі кілька років тому, де від холоду померло майже 200 безпритульних. Доцільно терміново виробити на державному рівні нову соціальну стратегію щодо громадян, які потребують нашої нагальної допомоги. Особливістю цієї стратегії мають стати зобов'язання уряду взятися за викорінення глибинних причин безпритульності. А також вироблення низки дієвих упереджувальних заходів, що мали б на меті запобігати перетворенню "домашніх" людей на безпритульних. Свого часу значна кількість безпритульних перебувала у різного типу державних установах. Це або ті , що виросли в сиротинцях, а особливо багато тих, хто відсидів у в'язницях. На мій погляд, суть проблеми полягає ще й у тому, що людям не допомагають переходити від життя в державних установах до нормального життя в суспільстві. Можливо, тут варто звернути увагу на успішний досвід Великої Британії: у Лондоні створено Спеціальні бригади захисту здоров'я, які розшукують безпритульних, щоб надати їм посильну допомогу. Ці бригади мають повноваження надавати негайну допомогу безпритульним, наркоманам, алкоголікам та особам із психічними відхиленнями і працюють на лондонських вулицях після опівночі. На сьогодні в Лондоні створено 6 контактних груп. Їхнім завданням є негайно забезпечувати місця в наркоклініках чи в психіатричних лікарнях для тих, хто цього потребує. Важливим є, на мою думку, і сам новий підхід британців до розв`язання проблеми безпритульних. Адже в них справа допомоги змінює свій фокус від підтримки безпритульних на вулиці (а значить - своєрідного заохочення такого способу життя шляхом роздачі харчів і грошей) до створення відповідних служб, які забиратимуть людей з вулиці та допомагатимуть їм забезпечити дієздатність і самодостатність в майбутньому. Ключем розв'язання проблеми безпритульних у Великій Британії стало зосередження допомоги на найбільш вразливих особах, які є гостро залежними від наркотиків, алкоголю, чи є психічно хворими. Акценти допомоги робляться на наданні більшої підтримки молодим людям, які виходять із в`язниці, психічної лікарні або ж залишають військову службу. Координуванню підлягає праця організацій, що роздають суп та одяг безпритульним. Крім того, контактні групи виходять з конкретними проблемами безпритульних на потрібні їм служби, здатні їх розв'язати. Проблема безпритульних в Україні, поза сумнівом, має бути терміново взята під контроль держави, а громадські організації та соціальні фундації зможуть надавати суттєву допомогу у її вирішенні. Бо якщо наша держава є справді цивілізованою, то на наших вулицях не має бути "диких людей", кинутих напризволяще суспільством. Лише коли людина в теплі, в затишку, в безпеці й сита, з нею можна говорити про можливість життя поза вулицею. Суспільство має піклуватися про долю своїх громадян, не давати їм опускатися на соціальне дно. А ми всі мусимо пам'ятати, що ті, хто "впав", є нашими співгромадянами, вони мають право очікувати на те, що ми врешті-решт подамо їм руку братньої допомоги.


 

НАША КАМПАНИЯ

 

«Форум спасения Киева» просит депутатов не спаивать свой народ: реклама пива лжёт