Warning: fopen(counters/170003_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Свобода слова

Київська замальовка: співчуття, розміняне в метро

Кирило ПОГУЛЯЙЛО

"Паралельний світ" - поруч з нами

Метро. Людський потік стрімко виносить до платформи. Лічені хвилини очікування - і поїзд підземки вже мчить тебе в обраному напрямку. Та зручний засіб пересування став для деякої категорії наших співгромадян ще й засобом заробляння на співчутті до людського горя. Щось на кшталт бізнесу, якщо міряти сучасними мірками. Доки проїдеш свої 5-7 станцій до центру міста, то, окрім настирливих і надокучливих продавців друкованої продукції жовтої преси, які шмигають вагонами один за одним, та комівояжерів усіляких дрібниць, як от: 4 батарейок за одну гривню, "найновішої" карти столичного Києва, неправдоподібно дешевих авторучок та ліхтариків чи російськомовного жіночого журналу "Единственная", який вам щоразу намагаються нав'язливо всучити за ціною 2 гривні, неодмінно встигнеш кілька разів зіткнутися з "професіоналами підземки", обличчя яких мелькають перед вами день у день калейдоскопом театрального дійства.

Так за сивим типом з орденськими планками ветерана Другої світової війни, який намагається приховати за скельцями чорних окулярів своє видиме кримінальне минуле та вік якого явно не дотягує до ветеранського, вагоном чимчикує людина з явними слідами психічних відхилень на обличчі, щосили намагаючись підсилити потворний вираз ідіотизму, аби викликати співчуття у глядачів цієї транспортної імпровізації. Невправно перефарбовані на "блондинок" циганки ламаною українською з сильним закарпатським акцентом просять подати на чергову операцію дитини, яку тримають на руках як наочний атрибут правдивості їхніх чергових вигадок. Псевдосліпий вочевидь лише нещодавно пройшов прискорений курс перенавчання за обраною "спеціальністю": він удавано спотикається, з великою "натугою" переміщуючись між рядами ніг, тулубів і сумок, проте, ледве вийшовши з вагона, швидко озирається, оцінюючи ситуацію, перш ніж перейти до наступного вагону.

Циганчата різного віку часто "працюють" у парі, то раптово стаючи на коліна перед тим, з кого сподіваються "вибити" кілька монеток, щосили "тиснучи на жалість", то поспіхом хапаючи брудними руками за поли того, хто, як їм видається, не витримавши психологічного пресингу, от-от врешті капітулює. Алкоголізована особа на милицях, в захисній уніформі, від якої за кілька метрів тхне перегаром, видає себе за покаліченого долею "афганця". А ось молода жінка штовхає перед собою коляску з удавано паралізованою особою, яка в перервах між "роботою" на чітко визначених "транзитних станціях", встає, щоб розім'яти занімілі від годин "паралічного" позування ноги.

Однак існує й інша категорія прошаків. Це - штучно покалічені, для більшої прибутковості жебрацького "бізнесу", особи. Дехто з них пересувається на милицях, вправно переміщається через увесь простір вагону "дівчина-павук", викидаючи одну ногу в бік, через те що в неї одна нога вдвічі коротша за іншу...

Немає сумніву, що жебракування в умовах столиці перетворилося на прибуткову індустрію, а жебракування в метро, за умови, коли пасажир мусить їхати до потрібної станції, надає додаткові можливості вибити сльозу співчуття в довірливого громадянина. Жебракувати посилають маленьких дітей, наймають стареньких бабусь, яких пасажирам важко буде запідозрити в обмані.

Час від часу "колеги" збираються на подоби "планерок". Так на станціях, близьких до вокзалу, часто можна побачити кількох "колясочників" з "поводирями", які жваво обговорюють деталі і ділять між собою зони впливу. Цигани збираються ближче до кінцевих станцій у західному напрямку, тут "цеу" чіткіші й категоричніші - план щодо "виручки" має бути неодмінно виконано, жодні пом`якшувальні обставини чи об'єктивні причини високе "керівництво проекту" до уваги не бере.

Місця для прохачів поділені "корпорацією старців" таким чином, що той, хто має право, наприклад, "працювати" на станціях від "Святошина" до "Берестейської", у жодному разі не наважиться зазіхнути на "чужу" територію - скажімо, на станціях "Шулявська", "Політехнічна" чи "Вокзальна". Не говорячи вже про пересування без "домовленостей" на двох інших лініях київського метрополітену. Робиться це з метою недопущення появи одночасно двох жебраків в одному вагоні і навіть в одному потязі метро.

І ще. Просити милостиню можна починати лише з "хвоста" потягу, переміщаючись з вагону до вагону в його "голову". І якщо хтось колись через свою природну забудькуватість порушить правила "професійної етики" і увійде у вагон, де вже "працює" його колега, то такий "фахівець", за неписаними правилами, має полишити поле діяльності, аби не заважати продуктивно "працювати" своєму колезі. Цікаво, що досягнутих домовленостей ця "корпорація" дотримується надзвичайно скрупульозно - вочевидь, недотримання їх тягне за собою серйозні санкції для порушників "жебрацької конвенції".

Неприхована цинічна спекуляція на імітуванні людського горя та нашій довірливості в столиці набула неабияких масштабів і відвертої централізованості. А враховуючи, що "імпровізації" з "паралізованими" і тому подібні "мінівистави" "підземного театру" за участі "акторів метро" не розраховані на довготривалу перспективу й мають час від часу оновлюватись, то пошук і детальна театральна розробка для втілення бажаних сценічних образів, які мають виглядати цілком реалістично і непідробно та напевне розжалобити, обеззброїти й обезгрошити присилуваного "глядача", вже виконується іншими людьми, які перебувають за кулісами цього дійства.

Проте з плином часу метропасажири дедалі менше подають непроханим ілюзіоністам. Часто-густо перефарбована блондинка-циганка з дитиною на руках проходить вагоном метро аж до кінця, так і не отримавши жодної копійки. Влітку значно менше з'являється "паралізованих" колясочників. Під час масових відпусток киян закарпатські цигани, мабуть, також беруть тайм-аут на липень-серпень, даючи й собі "перепочити" перед відкриттям чергового прибуткового сезону осінньо-зимового старцювання 2005-2006.

Розмірковуючи над метаморфозами трансформації співчуття, не можна не помітити того, що "псевдожебраки" своїми безсоромними обманами і неприкритим нахабством відбивають в українців бажання допомогти тому, хто справді в скруті, з якої самостійно вибратися не може. В Україні завжди співчутливо ставились до тих, хто потрапив у біду. Подорожнім у селах допомагали харчами і прихистком на ніч. Допомагали убогим, блаженним, калікам, немічним, старим, сиротам... Атрофувати ж співчуття останніми роками дуже-таки допомогли псевдожебраки та псевдопогорільці, що наводнили нашу столицю. Водночас ті, хто по-справжньому потребує нашої допомоги та підтримки, можуть так на неї ніколи й не дочекатися.

То, можливо, варто змінити самі критерії нашого співчуття? І подати висохлій і пригнутій до землі роками старенькій бабусі, яка застигла з простягнутою рукою в підземному переході, жебраючи на шматок хліба, пару копійок? Не забуваючи про те, що колись і вона була молодою та сильною, але невблаганна доля розпорядилася так, що під кінець життя довелося простягати до людей руку? Співчуття, загублене в метро... Можливо, таке ставлення не варто переносити автоматично на всіх тих нещасних, які не спромоглися вписатися в реалії нашого жорстокого і немилосердного світу. Адже ізгоями суспільства не народжуються, такими їх робить наше сучасне життя. І всім нам, мабуть, варто все-таки бути милосерднішими.


 

НАША КАМПАНИЯ

 

«Форум спасения Киева» просит депутатов не спаивать свой народ: реклама пива лжёт