Warning: fopen(counters/170004_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Свобода слова

ТЯЖКА ХВОРОБА АДМІНРЕСУРСУ

Тетяна МЕТЕЛЬОВА

У нас не буде адміністративного тиску на виборах 2006 року, – неодноразово запевняв виборців України її Президент. “Жодна копійка державних фінансів і фінансів державного бюджету не працюватиме віднині на ті чи інші політичні сили”, – це його слова. У тому ж вітчизняну громадськість та закордонних політиків запевняють інші урядовці. Та чи можливо країні враз позбутися шкідливої для суспільного здоров'я звички? Чи може вона миттєво “зіскочити” з адмінресурсної “голки”? І за допомогою чого, яких засобів можна сягнути найбільшого лікувального ефекту?

Адмінресурс країни чи країна адмінресурсу?

Слово “країна” (а не, скажімо, влада) для означення хворого на наркотичну залежність від адмінресурсу вжито тут свідомо. Адже не лише від влади, з якою асоціюють передусім найвищі державні інституції, залежить вплив того чинника на хід виборчого процесу та результати виборів. Аби запобігти цьому впливу, одного, навіть найщирішого, бажання “влади” замало. Потрібно ще й уміння розпорядитися наявними владно-політичними, законодавчими й організаційними ресурсами. Після багатьох років адмінзалежності влада, хоч би якими високоморальними були її найвищі представники, хоч би якими найдемократичнішими поглядами вони керувалися, не може бути певною того, що потенціал втручання адміністративного складника у виборчий процес мінімізовано. Прикрий досвід минулих років засвідчує: виборчий процес в Україні з року в рік еволюціонував не в кращій бік. Що досконалішім ставало виборче законодавство, то – якимсь парадоксальним чином – більшала роль адміністративного складника, урізноманітнювалися можливості використання владних важелів на користь тієї чи тієї політичної сили.

І то не дивно. Адже влада й адміністративний ресурс – сіамські близнюки. Чи можна бути цілковито певним, що міській голова чи керівник якогось з підрозділів будь-якої гілки влади на місцях – виконавчої чи представницької – сумлінно самоусуватиметься від тиску на підвідомчих йому суб'єктів на користь певної політичної сили, якщо прізвище цього керівника фігурує в її виборчих списках? Або ж чи можна всерйоз розраховувати, що директор N -ського заводу з виробництва чогось там для чогось там, перебуваючи в лавах сіро-буро-малинової партії, не тиснутиме на підлеглих, аби кольори саме його партії були їм до смаку? А якщо зважити, що керівна ланка середнього й нижчого рівня зазвичай представлена особами, “бюрократично професійними” за будь-якої політичної погоди і з розвиненими рефлексами хамелеона (який набирає кольору, відповідного середовищу, не тому, що полюбляє його і вважає найкращім, а тому, що лише ця здатність забезпечує його виживання), то стає зрозумілим, в лавах якої політичної сили перебуватимуть здебільшого директори, адміністратори, голови сільрад та інша адміністративна публіка. Коли їхня особиста зацікавленість у перемозі цієї сили виявляється у владному тиску на підлеглих, тоді й маємо той самий ефект “використання адмінресурсу”, від якого багато років потерпала країна, до якого вона привчена і відсутність якого гарантує нинішня влада. Власне, проблема нейтралізації адмінресурсу, “вилучення” його з передвиборчої боротьби природно розпадається на кілька взаємопов'язаних складників.

Хто

Перший з них – підпорядкованість “ресурсних одиниць” “партії влади”. Чи сьогоднішня ситуація відмінна за цим показником від тієї, що мала місце в попередні роки? Певною мірою – так. Нинішня “партія влади”, місце якої посів спеціально сформований “під президента” Народний Союз “Наша Україна”, значно поступається рейтингом опозиції. Щоправда, опозиція та дуже дивна й складається з контраверсійних сил, одна з яких – Партія регіонів – з усіх сил претендує на цей статус, однак через відсутність політичного обличчя ніяк не може визначитися, яким позиціям влади (окрім, хіба що, міфічних політичних переслідувань) і чому взагалі вона опонує. Інша, БЮТ, перебуваючи в з владою в одному демократичному візку, реально їй опонує, однак не визнає цього факту так само затято, як влада не визнає її опозицією. Отож “ресурсні одиниці” мають вельми диференційований територіальний та рейтинговий розподіл.

Конфігурація політпростору справді дивна й незнана. Та чи має вона істотне значення для зменшення впливу адмінресурсу, який має здатність репродукуватися навіть тоді, коли вища державна влада декларує свою відданість демократичним принципам цілком щиро?

Ідеологічна визначеність усіх опонентів аж ніяк не була головною ознакою фаворитів й на парламентських виборах-1998 або ж 2002. Хіба ідеологічно чітка опозиційність “Нашої України” в поєднанні з такою ж чіткою визначеністю комуністів і абсолютною безбарвністю блоку “За ЄдУ” стала на перешкоді використанню адмінресурсу на користь останньої на повну потужність? Хіба відсутність Партії регіонів серед близьких друзів влади завадила їй у своїх “вотчинних землях” скористатися з переваг її владного становища у регіоні? Іншими словами, ані ідеологічні ознаки виборчих конкурентів, ані їхня наближеність до влади чи опозиційність їй, ані рейтинги провладних та опозиційних сил жодної ролі не грають, коли йдеться про використання адмінресурсу центральною владою в масштабах країни чи регіональною – в її територіальних межах. І нинішня політична ситуація не є в цьому сенсі якоюсь особливою. Попри не найвищий рейтинг провладних сил та фактичне існування відмінних регіональних політпріоритетів, силам, зорієнтованим на підтримку нинішньої влади, ніщо не заважає поводити себе, як і їхні попередники.

Поглиблення диверсифікації адмінресурсу та перехід від моно- до мультицентричності такого застосування (навіть коли б і справді розпорядження адмінресурсом донедавна було прерогативою лише однієї політсили) аж ніяк не убезпечує країну від чергового нападу старої хвороби. Якби зростання кількості розпорядників владними засобами було ознакою загального одужання, то за панацею від усіх бід мала б бути визнана мажоритарна виборча система. Тисячі претендентів на звання народних обранців, у разі їх доступу до хоча б найменших важелів влади, забезпечили б розгул змагання джерел адмінресурсу і цілковите торжество зрозумілої таким чином “демократії”.

Навіщо

Другий складник загальної проблеми можна назвати “проблемою ідентичності”. Чи справді використання адмінресурсу здійснюється в інтересах тієї політичної сили, якою маркировано політналежність владних осіб? Не секрет, що сьогодні серед місцевих посадовців набув популярності процес зміни орієнтації. Скажімо, на Донбасі ще рік-два тому масово поповнювалися лави Партії регіонів, куди приязно запрошували чи силоміць зганяли цілими колективами. Сьогодні процедура політичного хрещення є лібералізованішою й здійснюється здебільшого на засадах добровільності. Однак це не позбавило її масового характеру. Змінилися лише маркери сил, які місцеві можновладці обирають собі за політичний дах – Партію регіонів поступилася цією роллю НСНУ та Народній партії Володимира Литвина.

Однак виключно прагматична належність регіональних і локальних керівників до цих сил жодною мірою не засвідчує їхньої відданості програмовим засадам відповідних партій. Згадаймо для прикладу нині не акцентовувану позицію столичної влади під час останніх президентських виборів. Тоді декларації київського голови Олександра Омельченка про лояльне ставлення до помаранчевого кольору поєднувалися з не менш відвертим вибором на користь сильнішого. Що й було зрезультовано у висунутій до помаранчових вимозі, обов'язковій для практичного виявлення тієї лояльності: “зберіть хоча б сто тисяч людей...”.

Добре, що зібралося в десятки разів більше. А якби ні? То вибори б були фальсифіковані й у столиці. І “лояльний” та “нейтральний” пан Омельченко подивився б на ту фальсифікацію крізь пальці.

Отож влада на місцях, незалежно від своєї формальної політичної належності, обслуговуватиме адмінресурсом ту силу, якій звикла слугувати чи з якою реально себе ідентифікує. Відтак члену, наприклад, НСНУ пану Х ніщо не заважатиме здійснювати тиск у підвідомчій йому царині, забезпечуючи перемогу об'єднаних соціал-демократів, “регіоналів” чи, що найбільш імовірно і поширено, тих своїх корпоративних колег, які чинні за будь-якої влади – і знову ж таки незалежно від їхньої нинішнього політичного маркирування. За таких умов най-най-найпринциповіша позиція центральних органів влади ролі не грає – адмінресурс як був головним виборчим знаряддям, так ним і залишатиметься. Якщо, звісно, залишатиметься чинною безкарність за порушення виборчого законодавства.

Підписання меморандуму між Президентом України та лідером однієї з регіональних політичних сил, відповідальної принаймні за інспірування масових порушень і шаленого застосування адмінресурсу на користь її висуванця восени минулого року, підірвала надії на покарання винних у тому.

А зміна Кабінету й корекція позицій нового уряду значною мірою корелювали зі зниженням активності в царині виявлення й притягнення до відповідальності осіб, діяльність яких під час виборів-2004 забезпечила масовий і системний характер порушень.

Загальновідомо: безкарність провокує злочин. Збереження атмосфери безкарності щодо тих, хто звик ігнорувати Закон, зокрема в тій його ділянці, якою регламентовано виборчий процес, перекреслює всі найкращі наміри влади, а всі її гарантії перетворює на PR -хід задля підняття власного рейтингу.

Як

Спираючись на досвід минулих кампаній, можна окреслити вже апробовані типові способи адмінресурсного впливу. З цією метою звернімося до надзвичайно цікавого документу – матеріалів Семінару керівників обласних організацій однієї одіозно відомої партії. Документ, хоч і датований 1999 роком, не втратив своєї актуальності і по сьогодні цілком може слугувати яскравою ілюстрації способів використання адмінресурсу.

На семінарі (нараді) керівників лідер партії, тоді – впливова керівна особа в парламенті – орієнтував своїх однопартійців так: " Ви будете звертатись до керівників району і там вам будуть допомагати. У нас сьогодні в більшості областей члени партії належать до їх керівників” (тут і далі підкреслено мною – Т.М.).

А виступ представника Вінницької області варто зацитувати майже в повному обсязі. "Раніше в нас була така телерадіокампанія "Простір", яка постійно рекламувала Марчука та Вітренко. Зараз нам вдалося цей канал закрити. Працює телестудія КТБ, але зараз знаходиться в підвішеному стані, але якщо не перейдуть на наш бік, вони перестануть існувати... Ми видаємо "Вінницьку газету", її засновником є міська рада… (Завважте, газета формально, офіційно – орган місцевої влади, однак реально вона партійна – Т.М.)… В адміністративному порядку ми зараз примусили глав райдержадміністрацій , щоб в газетах, в яких вони є засновниками, постійно друкувалися матеріали на підтримку Леоніда Даниловича Кучми. Ми намагаємося більшість інформації, яка стосується агітації за Кучму, щоб вона не була відкритою, а відбувалася в прихованій формі".

З винниччанином суголосні партійні колеги з інших регіонів. Закарпаття: "Ми сьогодні співпрацюємо з державним телебаченням і практично три телерадіокампанії уклали юридичні і не тільки юридичні (а які ще? – Т.М.) угоди з нашою партією. Єдине радіо, яке працює сьогодні в Закарпатті, практично є рупором обласної партійної організації. В кожній організації є список авторитетних членів партії, з якими беруться інтерв'ю і робляться телепередачі і тому ми можемо забезпечити досить високий рівень агітації". Житомирська область: "У районах, де главами адміністрацій є члени нашої партії, є ЗМІ, які так чи інакше їм підпорядковані".

Наведені приклади змушують зробити висновок: варто під великий сумнів ставити "об'єктивні" матеріали місцевої преси, хай і формально безпартійної. Якраз місцеві ЗМІ як найвразливіші і залежні адмінресурс використовує для "промивання мізків" виборця.

Другий напрям дій адмінресурсу – формування виборчих комісій і їх діяльність. Звернімося до знайомого документу. Чернівецька організація тієї ж партії. " В нас 4 територіальні комісії очолюються людьми, не те, щоб від нашої партії, але "нашими". …Ми отримали згоду представити від інших кандидатів у президенти наших людей. І якщо ви побачите, що в Чернівецької облпарторганізації член комісії – член нашої партії – виступатиме від Марчука чи там Мороза, то ви знаєте, про що йде мова". Кримська організація. " 6 виборчих дільниць сформовано цілком з членів нашої партії”.

Для чого це робиться? З виступу представника з Вінниці. "Ми плануємо на кожну дільницю розставити спостерігачів, причому так, щоб спостерігачами були люди авторитетні на тій дільниці. Це дасть змогу в прихованій формі в період голосування проводити агітацію. Яким чином? Стоїть спостерігач, людина, яка там проживає, досить авторитетна. Приходять люди голосувати, питають: "А ти що тут робиш?" Він каже, що я представник такої партії, яка підтримує такого-то кандидата, дивлюся, щоб був порядок. Це дає результати".

Доповідач з Чернівців. "…У 50% округів ми не маємо достатнього впливу, щоб провадити ці технології. Тому на цих виборчих дільницях голосування буде чесне, нормальне. Після того, коли ми побачимо, що "Іван Іванович" має там, наприклад, 20%, а "Марія Степанівна" 30%, то тоді вже вступають у дію ті 50% виборчих дільниць, на які ми маємо свій вплив. Є три методи. Перший метод: там, де проголосовано за "Марію Степанівну", там ставиться ще одна крапка і цей бюлетень рахується як недійсний. Друге: від пункта А до пункта В є пункт С – підраховуються ще раз голоси і в кінцевому випадку проходить врегулювання отими 50%-ми, які ми маємо. Така технологія дає перевагу від 12% до 15%".

***

Як бачимо, масові порушення на минулих президентських виборах були логічним продовженням і розвитком тих тенденцій і тих технологій, які безкарно культивувалися раніше. І саме їхня безкарність і спровокувала їх тотальне поширення. Без жорсткого застосування передбачених законодавством мір покарання винних у фальсифікаціях виборів жодне найдосконаліше унормування передвиборного процесу і процедури виборів, жодні законодавчі новації не матимуть сили. Покарання не було. Який висновок?

 


 

НАША КАМПАНИЯ

 

«Форум спасения Киева» просит депутатов не спаивать свой народ: реклама пива лжёт