Warning: fopen(counters/170013_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Свобода слова

Політичні обличчя місцевого рівня

Тетяна МЕТЕЛЬОВА, Київ

Поговорімо про моральність у політиці? Кажете, не існує предмету для розмови, і політика – то брудна справа? Ну, можливо, можливо... А про доцільність у політиці – можна? У контексті передвиборчої кампанії така розмова доречна, чи не так? Отож про доцільність.

Почнемо з тривіальностей. Мета кожного суб'єкта виборчого процесу – перемога. Видається, усі партії та блоки, які беруть участь у перегонах, мають цього прагнути. А для того мають довести виборцеві, що саме їхні цілі, пропоновані засоби їх досягнення й щоденна практика якнайкраще відповідають інтересам виборців (чи певної їх частини, голосів якої достатньо для подолання бар'єрів на шляху до влади). І навіть наперед відомі аутсайдери домагатимуться того ж – прихильності електорату. Бо ж кожні поточні вибори – не останні: як не сьогодні, то завтра, головне, щоб тебе побачили й запам'ятали. І щоб пам'ять ця неодмінно була забарвлена позитивно.

Отож будь-яка політична сила, незалежно від її кольору, в принципі мала б передусім намагатися виглядати “білою й пухнастою” в очах свого електорату – певна річ, відповідно до власних уявлень про електорально потрібну “пухнастість”, її міру, форму й спрямованість. І, відповідно, всі партійні слогани, аудіо- й візуальні продукти, усі її заяви й дії (принаймні у передвиборчий час!) мають слугувати цій меті – завоюванню сердець громадян.

Наскільки тому сприяє політична реклама в її нинішньому вітчизняному варіанті – про те сьогодні не говорив лише надміру лінивий. Рекламна продукція, що останніми місяцями заполонила ефіри й простори, послуговує для населення невичерпним джерелом веселощів (інколи – жахів). Однак я не про це. Не про допоміжні засоби створення позитивного іміджу, а про об ' єктивні основи того, що становить річ, більшу за імідж, – репутацію.

На відміну від іміджу, цього віртуального образу реального суб ' єкта, одного з безлічі можливих “віддзеркалень” (за термінологією Р. Желязни) або “бовванів” (за Г. Сковородою) людини, репутацію не можна створити штучними засобами; вона – результат реальних дій і вчинків особи, або ж – політсили. Кожна акція, кожна дія, спрямовані не на творення іміджу, а на досягнення практичного результату, кожне голосування в парламенті або ж допомога комусь тчуть тканину репутації. І не останньою ниткою в тій тканині є осібні репутації постатей, які до політичної сили належать, з нею асоціюються і – що більше – становлять її обличчя.

І отут виникає проблема. Полягає вона в суперечності між іміджем, створюваним (з великими зусиллями й фінансовими витратами) самою політсилою, та її репутацією, якій не зарадять жодні іміджеві заходи, якщо її вчинки далекі від проголошуваних гасел. Подеколи розбіжність між ними не кидається в вічі не лише пересічному громадянинові, а й самій політсилі, яка може щиро вірити, що такі-то й такі-то її дії цілком узгоджено з її програмовими засадами. Для виявлення факту розбіжності тут потрібний фаховий аналіз, наслідки якого до громадськості доносять засоби масової інформації.

Однак, коли відмінності лежать у площині незбігу загальної репутації партії та репутацій осіб, що її складають, приховати це практично неможливо. Відтак сумнівна репутація тих, хто уособлює партію в якомусь сегменті (рівні, регіоні) її діяльності, негативно відбивається й на партії в цілому, а отже – й шкодить її привабливості для виборців. Звідси – цілком прозорий висновок: політична сила (яка тому й політична, що бере участь у владі – діяльності з організації суспільного життя), котра воліє демократичним шляхом (унаслідок виборів) прийти до влади, має дбати про свою репутацію, про те, щоб у її лавах не було осіб, які цій репутації завдадуть шкоди. І, тим більше, дбати, аби такі особи не слугували її обличчям.

Досі йшлося про речі самоочевидні, з якими важко не погодитись. Однак їхня самоочевидність пасує перед парадоксальністю нашої дійсності і вщент розбивається, стикнувшись із загадковими явищами, що тут і там вигулькують з потоку передвиборчої метушні. Питання про доцільність, яке болить мені особисто і яке, певна, бентежить мільйони громадян (вони ж – виборці) полягає от у чому: якою доцільністю виправдане включення до виборчих списків відомих і поважних партій людей з вельми підмоченою репутацією? Що це: ознака суїцидальних схильностей політсил чи наслідок браку порядних людей у суспільстві?

Йдеться, ясна річ, не про моральні цноти, пов'язані з особистим життям “лідерів” виборчих списків – хай би політично помаранчевий чи рожевий був в особистому житті зовсім іншого кольору, то його право. Йдеться про той складник репутації кандидата на депутатство, який вимірюється правовими, а подеколи й кримінальними категоріями.

То ж хто б мені, виборцеві, пояснив, якими потребами, міркуваннями тощо можна виправдати ситуацію, коли виборчі списки не просто рясніють прізвищами тих, за кого хоч на дещицю обізнаний виборець не проголосує, – ці списки відверто з таких прізвищ починаються? Що це – цілковита неповага до громадян? Уявлення про них, як про інтелектуальних жебраків, згодних на будь-який політичний секонд-хенд? Як про непробудних “лохів”? Що це, чорт забирай?!

Та хоч би якась користь із них була, з тих постатей, “що перебували у вжитку”! Ми б, українці, люди здорового глузду, ще могли зрозуміти, якби то були особи, хай і не кришталеві з правового погляду (та хто ж з нас без гріха!), однак такі, чий фінансовий внесок у творення іміджу політсили (гроші, спрямовані на друк рекламної продукції, на оплату праці поширювачів цієї продукції, штабів тощо) значно переважали шкоду, завдану їхнім перебуванням у виборчих списках цієї партії чи блоку! Та ж ні!!! У районних та міських лідерах списків, а часом і партійних організацій, часто-густо ходять дрібні злодюжки, які, навіть упіймані за руку, жлобкувато відмовляються повернути незаконно привласнене! А який з них зиск партії?! Для них вибори – то не лише спосіб, потрапивши у владне крісло, розширити можливості збільшення власних статків. Самі вибори для них цінні можливістю прокачувати виборчі кошти не без зиску для себе. Ці “обличчя” політсил значно більше нагадують зовсім іншу частину партійного тіла. Чому?!

Я – журналіст. Я – громадянин. Я – виборець. І мене особисто глибоко обурює, коли почесні місця у списках політсил, до яких ставлюся з глибокою повагою, посідають ті, проти діяльності кого, діяльності, що мало корелює із законом, я борюся багато років. Я – журналіст. Я – громадянин. І я – виборець. І всі ці звання дають мені не лише право, а й накладають обов'язок інформувати громадськість про суспільно важливі факти. Перебування осіб, яким щонайменше не подають руку, у виборчих списках, є суспільно важливим фактом. Тому – інформую. І інформуватиму. Завжди. І сьогодні також.

Інформація перша. Номер один у списку Соціалістичної партії України на виборах до Деснянської райради в м. Києві є глава РДА того ж району Віктор Лага. До переходу до пропорційної системи виборів на місцевому рівні – безпартійний. Про діяльність пана Лаги на цій посаді впродовж 2002–2005 років та її сумнівну відповідність закону писали чи не всі відомі газети (“Голос України”, «Вечерние ведомости», «2000», «Свобода», «Кіевский телеграфъ». “Кіевлянин” “Українська газета” тощо). Це за його підписом видавалися розпорядження райдержадміністрації (згодом здебільшого оскаржувані в суді), якими спільне майно громади перетворювалося на чиюсь власність. Соцпартія, захисники інтересів трудящих! Ви сліпі чи глухі?!

Інформація друга. Номер один у списку Народного Союзу “Наша Україна” на виборах до тієї ж райради – Віктор Ходаковський. Не один рік очолює виборчі штаби цієї політсили в районі. У його оприлюдненій в газеті “Наш Київ” біографії існує прогалина з 1994 по 2002 рік. Не даремно. Це час, коли п. Ходаковський займався бізнесом. І аж так успішно, що з того часу люди, в яких він обманним шляхом видурив кошти (не повернуті до сьогодні!), не можуть знайти на нього управи. Рішенням Ватутінського (нині – Деснянський) райсуду від 2001 року Ходаковського визнано винним 16 020 гривень обдуреному ним Володимиру Божку і приписано повернути позивачеві кошти. Кошти не повернуто. Відкриту проти нього карну справу №51-1927 було закрито під час його спроби балотуватися 2002 року. Лише публікації в газетах і втручання іншого депутата райради на захист ошуканих громадян (а таких чимало й окрім Божка – Михайло Кузнєцов, Ольга Зоря, Роберт Кучин тощо, їхні заяви й досі розглядає міліція) змусили правоохоронців поновити справу, яка існує й зараз. “Наш о Україно”! Пане Президенте! Помаранчева владо! Ви кого нам у депутати від вас пропонуєте?! Не знаєте? Неправда! Вам клали на стіл ці публікації. Ви НЕ ХОЧЕТЕ знати! Чому?!!!!

Далі буде.


 

НАША КАМПАНИЯ

 

«Форум спасения Киева» просит депутатов не спаивать свой народ: реклама пива лжёт