Законом
(реєстр. №0861) визначаються правові, організаційні та фінансові засади
регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі вилучення (викупу) земельних
ділянок, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, для суспільних
потреб та з мотивів суспільної необхідності.
Обговоривши
пропозиції Президента України, Комітет не може погодитися з його пропозицією
щодо відхилення цього закону.
Зокрема, на
засіданні наголошувалося, що в сучасних умовах формування ринкових земельних
відносин право власності на землю не може бути абсолютним і має виконувати
також соціальну функцію подібно до того, як це робиться у інших країнах, щодо
забезпечення реалізації суспільних інтересів громадян, держави, територіальних
громад. Паювання майже всіх земель сільськогосподарського призначення, зазначали
народні депутати, було проведено без врахування потреб розвитку міст, гірничовидобувної промисловості, транспорту та інших
галузей господарств і вирішити ці проблеми, а також проблеми, пов?язані з
будівництвом об?єктів для проведення Євро-2012, без прийняття цього закону неможливо.
У той же
час зауваження, висловлені у пропозиціях Президента України щодо порядку
відшкодування за нерухоме майно розташоване на земельній ділянці при її викупі,
інформації про викупну ціну, уточнення положень щодо вартості земельної
ділянки, індексації викупної ціни, уточнення положень щодо повернення земельної
ділянки, узгодження з положеннями Конституції та Законами України заслуговують
на увагу і можуть бути враховані при його доопрацюванні.
Члени
Комітету, враховуючи висновок Головного науково-експертного управління Апарату
Верховної Ради, пропонують врахувати пропозиції Президента України щодо чіткого
розмежування понять "викуп земельної ділянки" та "примусове
відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності" та
врахувати пропозиції щодо приведення окремих положень закону із законами
"Про природно-заповідний фонд" та "Про охорону навколишнього
природного середовища".
Джерело: http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_left?art_id=107529&cat_id=37486
Також читайте:
ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України «Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності»
Закон України «Про викуп земельних ділянок приватної власності для
суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності» не може бути
підписаний як такий, що не забезпечує гарантовану Конституцією України
непорушність права приватної власності, є концептуально недосконалим,
не встановлює чіткого механізму викупу та примусового відчуження
земельних ділянок для суспільних потреб.
Виходячи з назви Закону, що надійшов на підпис, у ньому мали б
вирішуватись питання викупу, тобто добровільного, за згодою власника,
припинення права приватної власності на земельні ділянки.
Натомість Законом регламентуються питання як власне викупу земельної
ділянки за згодою власника, так і примусового відчуження земельної
ділянки з мотивів суспільної необхідності.
При цьому фактично відбувається ототожнення понять «викуп» та
«примусове відчуження земельної ділянки права приватної власності»,
оскільки в обох випадках розглядаються питання вилучення певної
земельної ділянки за рішенням відповідного органу без згоди власника
(на відміну від Земельного кодексу України (статті 146, 147), який
чітко розмежовує викуп земельної ділянки за згодою власника та
примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної
необхідності), з тією лише різницею, що викуп земельної ділянки
застосовується для суспільних потреб, а примусове відчуження – з
мотивів суспільної необхідності. Однак і чіткого визначення понять
«суспільна потреба» та «суспільна необхідність» Закон не містить,
зазначаючи тільки, що суспільна необхідність виникає в разі введення
воєнного чи надзвичайного стану (стаття 1).
Наведене не відповідає частині п'ятій статті 41 Конституції
України, за якою примусове відчуження об'єктів права приватної
власності є винятковим заходом, що застосовується виключно з мотивів
суспільної необхідності (а не суспільної потреби), на підставі і в
порядку, встановлених законом, і при цьому може бути застосовано не
лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
За Основним Законом України єдиною відмінністю застосування
примусового відчуження об'єктів права приватної власності в умовах
воєнного чи надзвичайного стану та в інший час є порядок відшкодування
їх вартості – наступне повне відшкодування в умовах воєнного чи
надзвичайного стану і попереднє повне відшкодування в усіх інших
випадках.
Враховуючи, що примусове відчуження земельних ділянок права
приватної власності є за Конституцією України винятковим заходом,
Закон, що розглядається, мав би встановлювати чіткий порядок такого
відчуження, визначати вичерпний перелік підстав, за якими може бути
застосовано примусове відчуження земельних ділянок, механізм одержання
відшкодування вартості земельної ділянки, випадки та механізм
повернення викупленої, примусово відчуженої ділянки її власникові, в
тому числі в разі скасування воєнного чи надзвичайного стану, а також
передбачати переважне право колишнього власника на повернення йому
примусово відчуженої земельної ділянки. Відповідні ж положення Закону
мають загальний характер. Наприклад, у статті 1 Закону суспільні
потреби визначені як необхідність у земельних ділянках для задоволення
державних чи комунальних потреб, потреб суспільства в цілому, а
суспільна необхідність – необхідність держави у земельних ділянках у
разі введення воєнного чи надзвичайного стану (без наведення жодних
критеріїв, за якими можна визначити таку необхідність).
Концепція Закону в цілому, як і вирішення у Законі окремих питань,
що є невід'ємними складовими права приватної власності, створюють
підґрунтя для зловживань при вирішенні питань викупу (примусового
відчуження) земельних ділянок у приватного власника. Так, у
статті 18 Закону, що розглядається, встановлено порядок повернення
викупленої земельної ділянки, за яким, зокрема, якщо попередній власник
чи його спадкоємець (правонаступник) відмовляється від свого права на
повернення земельної ділянки або її частини у власність, органи
державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть на свій
розсуд прийняти рішення про передачу такої ділянки чи її частини у
власність або користування іншій заінтересованій особі. Проте це, за
відсутності чіткого механізму та підстав примусового відчуження
земельних ділянок у приватного власника, а також порядку підтвердження
відмови колишнього власника від права на повернення ділянки, може
спонукати відповідні органи до безпідставного і неконтрольованого
вилучення ділянки у одного приватного власника для передачі її іншому,
створити підстави для зловживань із викупленими земельними ділянками.
До того ж зазначене вище положення статті 18 Закону не відповідає
статтям 127, 134 Земельного кодексу України та статті 16
Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких продаж та набуття
права оренди земельних ділянок здійснюються на конкурентних засадах.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону орган, що прийняв
рішення про викуп земельної ділянки, має інформувати про це власника не
пізніш як за рік до викупу. Інформація про викуп повинна містити,
зокрема, відомості про викупну ціну. Проте, оскільки така інформація
складається за рік до викупу, сумнівною є відповідність викупної ціни
річної давності ринковим цінам, чинним на момент викупу.
Викликає також сумнів можливість викупу земельних ділянок приватної
власності за рахунок коштів не лише державного або місцевих бюджетів,
але й з інших джерел, не заборонених законом, як це передбачено
статтею 9 Закону.
Законом нечітко врегульовано й питання викупу земельної ділянки
відразу після повідомлення її власника про викуп, якщо цей власник
згоден на продаж ділянки, не визначено, хто укладатиме договір
купівлі-продажу земельних ділянок з боку органів, які прийняли рішення
про викуп.
Таким чином, Закон, що розглядається, порушує конституційне право
приватного власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєю
власністю, не відповідає положенням статей 13 і 14 Конституції
України щодо забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права
власності, гарантування права власності на землю, а також
конституційному припису про непорушність права приватної власності
(частини перша, четверта статті 41 Основного Закону України).
Закон містить внутрішні протиріччя, у ньому використовуються
поняття, які не відповідають базовим законам у цій сфері. Зокрема,
статтею 8 Закону передбачено, що орган, який прийняв рішення про
викуп земельної ділянки, зобов'язаний письмово повідомити про це
власника земельної ділянки не пізніш як за рік до викупу земельної
ділянки, в той час як статтею 10 Закону встановлено десятиденний
строк повідомлення про прийняте рішення. Статтею 6 Закону
передбачено прийняття органами виконавчої влади рішення про викуп
земельних ділянок під загальнодержавні об'єкти природно-заповідного та
іншого правоохоронного призначення. Однак Закон України «Про
природно-заповідний фонд України», який є базовим у відповідній сфері,
не містить визначення такого поняття. Натомість у Законі, що надійшов
на підпис, використовується поняття «об'єкти природно-заповідного фонду
загальнодержавного значення». Крім того, Закони України «Про
транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про нафту і газ» також не
оперують поняттям «об'єкти загальнодержавного значення», яке міститься
у статті 6 Закону.
Ураховуючи викладене, пропоную Закон України «Про викуп земельних
ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів
суспільної необхідності» відхилити.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО
Джерело: http://www.president.gov.ua/done_img/files/propose_960.html
