|
|
| НА ГЛАВНУЮ |
|
НА ФОРУМ |
|
ГОСТЕВАЯ |
|
| Анонс |
|
Плювок в обличчя киян
Микола Єременко, "Хайвей"
Вже близько сто днів, як в країні встановилася більш або може менш впевнено помаранчева влада. Звичайно, що після усіх тих «широк», ганебних універсалів, чвар між «Нашою Україною» та БЮТом та решти зрад простого народу політиками-месіями ця подія вже не сприймається з таким захопленням, як це було колись в 2005-му. Я реаліст, тому розумію, що відносини всередині влади були, є і залишаться далекими від ідеалу, навіть якщо при владі союзники.
Втім, донедавна я сподівався, що принаймні відносини влади та народу змінилися. Була в мене ілюзія, що політики все ж почали трошки більше поважати народ.
Тож, я був двічі здивований, коли з інформагенцій дізнався про побиття міліцією лікарів Жовтневої лікарні, які зібралися протестувати проти розпродажу на шматки своєї доволі поважної медичної установи. По-перше, мені стало очевидно, що історія наших помаранчевих діячів як нічому не вчила, так і не вчить, і скоріш за все й не вчитиме. По-друге, мене щиро здивував наш полум’яний революціонер та борець за права ображеного й обездоленого народу України Юрій Луценко. Ідеолог й головний промоутер такого явища як народна самооборона, коментуючи подію заявив про абсолютну законність й обґрунтованість дій міліції, яка мала повне право силою протидіяти такому правопорушенню як перекриття демонстрантами дороги.
Слухаючи ці коментарі мені чомусь пригадався інший Луценко, ні не міністр, а журналіст опозиційної в епоху Кучми газети «Грані». Пригадався інститут «Республіка» на вулиці Горького, напівандеграундні збірки такої ж відповідно неблагонадійної публіки, посеред якої був тоді ще не міліціонер Юрій Луценко. Пригадалися й акції «Україна без Кучми», «Повстань Україна» та міліція, яка била всіх без розбору, точніше била тих, хто вживав українську мову.
Але найчіткіше пригадалися телепрограми новин. Вони були схожими на сьогоднішні - влада Кучми наче якусь зомбуючу мантру повторювала суспільству все одне й те саме, мовляв всі її дії є законними. Повторювала, й була права – дійсно вона все робила за законом, написаним нею самою й активно використаним проти свого ж суспільства. Дивуюся, чому ініціатора наметових містечок Юрія Луценка не посадили тоді, на початку 2000-них за який-небудь припустимо екстремізм.
Втім, сьогодні Луценко інший, сьогодні Луценко головний міліціонер, який, нажаль і мислить як міліціонер, а не член громадянського суспільства.
Він мав би на особистому прикладі розуміти, що діючи за законом пересадити або побити можна всіх.
Я є водієм власного авто, і був далеко не в захваті від перекриття центру Києва водіями маршрутних таксі, а точніше власниками фірм-перевізників. Я не в захваті від того, як маршрутки ведуть себе на дорогах, постійно підрізаючи, або притискаючи мене до відбійника. Проте, ніхто не розганяє їхніх сумнівно законних протестів, як ніхто й не контролює їх рух на дорогах. Як визнав один з високопосадовців МВС, міліція просто нічого не була здатна вдіяти з такими протестами.
Коли ж жителі прикордонних з Польщею районів перекривали дороги їх теж ніхто не розганяв.
Втім, коли нечисленні лікарі вийшли на протест проти політики Черновецького, спрямованої на паплюження й розпродаж по частинам однієї з найкращих медичних установ України, міліціонерів вже вочевидь було вдосталь і вони впоралася. Як то кажуть, дурне діло не хитре. Воно й не дивно, міліціянти при будь-якому міністрі ладні бити юрби беззахисного народу, поховальны процесії, дівчаток на стадіонах, лікарів, журналістів, які в силу своєї неспокійної професії опинилися не там і не за тих обставин. А коли їх потім за це ще й виправдовують, то й поготів.
Аби довго не розтікатися мислю по дрєву, резюмую: сам інцидент – це неповага до лікарів, до журналістів та до киян загалом. Реакція ж з боку МВС на нього – це подвійна неповага, до України в цілому перш за все. Зараз часто можна чути базікання, мовляв ведеться цілеспрямована кампанія із дискредитації міліції. Можу сказати лише одне – не має жодної потреби вести будь-які подібні кампанії, міліція та її керівництво й самі себе успішно дискредитують, без сторонньої допомоги.
На дострокових виборах мера Києва я за Юрія Луценка голосувати не буду. Вважаю, що він взагалі не має морального права балотуватися, оскільки разом з своїм, начебто опонентом Леонідом Чернівецьким, посприяв тому, аби побиті його підлеглими кияни відчули себе повним бидлом.
|
|
|
|
|
