Warning: fopen(counters/17987_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Анонс

Зберегти Київ

 

Інна ФІЛІПЕНКО, Анастасія САМОШИНА, «День»

 

http://www.day.kiev.ua/design/5/spacer.gif

ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

 

http://www.day.kiev.ua/design/5/spacer.gif

http://www.day.kiev.ua/img/293192/39-10-1.jpg

http://www.day.kiev.ua/design/5/spacer.gif

http://www.day.kiev.ua/design/5/spacer.gif

ПАМ’ЯТНИК ЗАСНОВНИКАМ КИЄВА ЗРУЙНУВАВСЯ ЩЕ 24 ЛЮТОГО. ВІН ЯК СИМВОЛ МІСТА: З ОДНОГО БОКУ ВЕЛЕТНІ-ХМАРОЧОСИ ТА СУЧАСНІ ОФІСНІ ЦЕНТРИ, А З ІНШОГО — НАПІВЗРУЙНОВАНІ ПАМ’ЯТНИКИ, НЕПРИБРАНІ ВУЛИЦІ ТА ЗАСТАРІЛІ КОМУНІКАЦІЇ

http://www.day.kiev.ua/design/5/spacer.gif

 

Як виглядатиме столиця України через кілька років, якщо забудова міста триватиме нинішніми темпами, здогадатися неважко. Десятки торгово-розважальних центрів, бетонних висоток, елітних будинків та офісів стоятимуть на місці пам’яток історії та культури. «День» неодноразово писав про протизаконні забудови в буферній зоні Софії Київської, поблизу Києво-Печерської лаври та інших історичних зон. Бо вже зараз панорама Києва зіпсована настільки, що він втрачає свою ідентичність і перетворюється на місто архітектурного хаосу. Бо тільки в нас можливо побачити в центрі столиці будинки радянського зразка, а напроти — скляний торгово-розважальний центр сучасної епохи.
Негативні зміни помічають не тільки наші громадяни, а й іноземні. Так, напередодні другого туру президентських виборів в Україну завітали з візитом кілька російських експертів. На одному з політичних ток-шоу, куди їх запросили як гостей, вони заявили, що думали, нібито в Москві жити погано, а виявляється, в Києві ще гірше. Гості мали на увазі неприбране в столиці сміття, неочищені вулиці.
Із тим, що побачили російські гості, кияни живуть постійно. А це так само, як і забудова історичних зон, свідчить про ставлення мера та міської влади до киян. І чомусь із досвіду керування европейськими столицями наша влада переймає тільки негативні тенденції. Взяти ті ж самі торгово-розважальні центри. Київ почав будувати їх за прикладом Москви. А чому не пішли шляхом Вільнюса, де сучасні будівлі дозволені тільки на околицях міста, але аж ніяк не в історичній частині?
У нас мало не щодня депутати Київради виділяють під забудову нові ділянки землі. Але громада вже почала активно реагувати на рішення влади. Буквально днями київським активістам вдалося добитися, щоб Київрада скасувала рішення про приватизацію Володимирського та Житнього ринків. І якби не громадський спротив, ми б втратили ще два об’єкти, які взагалі-то мають належати усьому Києву, а не кільком особам.
Яка насправді роль громади та громадських об’єднань у збереженні міста та створенні комфортних умов проживання — цю тему починає досліджувати «День». А зараз говоримо з активістом руху «Збережемо старий Київ» Ігорем Луценком та експертами «Дня» про те, як не допустити перекроювання історичного обличчя Києва і як на це може вплинути громадськість.

— Поштовхом до створення організації «Збережи старий Київ» в 2007 році стала ситуація, що склалася довкола Пейзажної алеї. Які основні чинники були тоді каталізаторами нового активного суспільного руху?
— По-перше, роль своєрідного каталізатора відіграло безпрецедентне нахабство забудовника, який вирішив захопити ділянку дуже цінну й знакову для багатьох киян. По-друге, нас об’єднав «Живий Журнал», який є не просто засобом зв’язку, як телефон, а фактором, що консолідує певну субкультуру людей, які висловлюють свої позиції і погляди за допомогою інтернет-блогів. Не знаю, чи можна вважати протест проти забудови Пейзажної алеї результатом остаточно переповненої чаші терпіння, адже були і більш безцеремонні захвати територій, але з якихось причин посягання саме на це місце, до якого багато хто відчуває особливі сантименти, змусило людей активізуватися.
З одного боку, існує величезний масив людей пасивних, не готових думати, правильно оцінювати ситуацію, які через свій менталітет навіть потенційно не можуть висловити і захистити свої переконання і позиції. З іншого боку, є категорія городян, які хочуть щось робити, але не знають яким чином. Їх багато що дістало, але вони не знають, яким чином із цим боротися. Активно проявляти громадську ініціативу таким дуже заважає упередження з приводу неминучого радикалізму. Більшість вважає, що може бути лише два варіанти вирішення проблем: або бунтувати, грубо кажучи, піти і на знак протесту бити вікна, або ж узагалі нічого не робити. Радикальна альтернатива пасивності і бунту. Але спектр активних способів висловлення громадянських почуттів досить широкий. Наприклад, в Європі цим дійсно займаються системно: бунти взаємозв’язані з більш мирними методами протесту. Ми про це знаємо мало, зокрема тому, що до нас відлуння розвиненого громадянського суспільства доходить чомусь лише у вигляді бунтів. Та й то у нас дуже часто навіть не пояснюють, навіщо ці бунти і для чого. Повідомляють так: вийшли якісь люди і погромили вітрини. А чому вони це зробили, хто їх спровокував, для українців нерідко так і залишається загадкою.
— Які досягнення і втрати щодо громадянського суспільства Україна має протягом останніх п’яти років?
— Наше суспільство дуже багато втратило. Позначився фактор розслаблення громадян після перемоги помаранчевої революції. Не був використаний історичний шанс, який у кращому разі випадає раз на століття. Усі вирішили, що держава, очолена певним персонами, сама по собі трансформується і стане кращою. Навпаки — стан справ у країні погіршився. Рівень цинізму українців дуже сильно зріс. Примножився й скептицизм з приводу того, що будь-яке масове громадське втручання в політику може на щось вплинути. Ще одна втрата для громадянського суспільства: все в громадській діяльності стали міряти грошима, у тому числі й прояви громадянської позиції. Цьому посприяв і синій Майдан, що відбувся, свій внесок зробив і помаранчевий Майдан. Його програш призвів до того, що виникла певна культура імітації політичної і громадянської боротьби — за гроші. Тому навіть звичайні громадяни, коли бачать людей, які виявляють свою громадянську позицію, одразу оцінюють їх як таких, що просто в такій формі шукають заробітку, а працедавцем вважають ту або іншу політичну силу. Таке відношення — недовіра до громадянської ініціативи — величезна проблема нашого суспільства. Нашим співвітчизникам не можна ставити в докір безпідставні підозри, адже було безліч проплачених заходів. І тому будь-які ознаки самостійної діяльності одразу викликають підозри. Такі варіанти стали вже сильною і значною частиною нашої політичної культури і свідомості суспільства.
— Які очікування ви пов’язуєте з наступним п’ятиріччям? На ваш погляд, як на формування громадянського суспільства вплине новий Президент?
— Новий Президент сприятиме вище зазначеним негативним тенденціям. Тому що він нічого не знає про громадянське суспільство, що це таке і як воно працює. З одного боку, громадянському суспільству буде важче достукатися до влади, з іншого — сама влада намагатиметься його проігнорувати або посилити своє до нього відношення. Можливо, навіть на якихось ділянках перейде в наступ. Хоча політична сила, яку представляє нинішній Президент, перейшла в наступ значно раніше. Була така громадська ініціатива «Україна без Кучми», активісти якої, зокрема, боролися і проти тих політиків, які зараз у Партії регіонів. Згодом організацію показово залишили без приміщення, викинувши на вулицю. Відбувся такий тихий реванш. Громадянське суспільство в особі деяких активістів намагалося відстоювати свої права, але проти сотень міліціонерів не попреш. Тому подібні процеси продовжуватимуться далі. Хоча це певний виклик громадянському суспільству, який поставить питання руба: вижити або померти. Я не розглядаю найближчі п’ять років як епоху, яка мине під знаком однієї фігури. Певна політична конкуренція триватиме. І дуже сподіваюся, що саме вона створить лазівки для громадської діяльності, щоб на політичній арені вона виступала більш вагомою силою.
— Розчарування в політиках викликало в українцях інстинкт самоорганізації. Саме на таких людях тримається Україна.
— Наша країна ніколи не трималася на державі як на структурі. Завжди з’являлися сили, які допомагали країні йти більш правильним шляхом. Так, коли були всі шанси скотитися в якусь латиноамериканську диктатуру, 2004 року відбувся Майдан і направив нас хаотично-демократичним руслом, що, втім, не так уже й погано. Або, наприклад, невдала спроба: більшовицькі війська Муравйова, що 1918 року йшли на Київ, і триста осіб, які не представляли, за великим рахунком, конкретну владу, спробували захистити місто. Це, по суті, громадська акція без підготовки, у військовому аспекті майже безрезультатна, але в історико-культурному має велике значення. Запорізька Січ, Гуляйполе Нестора Махно — також яскраві приклади самобутньої культури і політичної боротьби. Усе це були недержавні структури. І поки що потрібно дивитися в тому ж напрямку, оскільки наша держава як апарат має жахливе обличчя. Я не бачу механізму, який посприяв би покращенню ситуації. У цілому ж країна продовжує триматися на громадянських ініціативах.
— Складається враження, що суспільні рухи в Україні лікують симптоми, а не борються зі збудником хвороби. Суспільні акції протесту — це надійний фундамент для змін, але як змінити ситуацію на вищому рівні?
— Реалізувати такі зміни зможе лише людина, яка контролює президентську посаду і посаду прем’єра, і більшість у парламенті. Та й то перетворювати наше суспільство буде надзвичайно складно або, мабуть, практично неможливо. Й узагалі для таких справ Україні потрібний реформатор а-ля Кемаль Ататюрк. Але подібного роду реформатори останнім часом — особлива рідкість. Нам потрібна політична реформа нинішньої ситуації, коли партії домінують у політичному середовищі. Наприклад, європейська політика є похідною від боротьби, яку веде громадянське суспільство. Тобто партії як інститути існують, але це надбудова над громадянським суспільством. Політики бояться громадянського суспільства і сильно від нього залежать. У нас навпаки, громадянське суспільство — це своєрідна служниця на побігеньках у партій, яка працює за певну суму. Розвитку громадянського суспільства в Україні могли б істотно допомогти інтернетизація, електронний державний апарат — практичне вирішення проблеми бюрократизму. Веб-камери на всіх можливих, несекретних, нарадах чиновників, електронний документообіг, щоб не було фальсифікації документів і задніх чисел, щоб завжди можна було простежити, хто і за що відповідальний. Усе це вимагає великих капіталовкладень, політичної волі і сил, але цього поки що немає.
— Чи відчувають громадські організації в Україні підтримку з боку ЗМІ?
— Журналісти нас дуже сильно підтримують. Але тим менше журналіста це цікавить, чим він відоміший і популярніший, чим більше стає частиною правлячого класу, який зараз є ворогом нашого громадянського суспільства. Чим впливовіший ЗМІ, тим сильніше падає градус інтересу, градус розуміння тих проблем, про які говорять громадські активісти і заради яких щось роблять. Велика кількість телешоу дуже сильно шкодять громадянському суспільству тим, що свої ефіри живлять стилізацією суспільної дискусії, імітацією протистояння ідей. Народ заспокоюється, адже бачить, що всі проблеми, які потребують вирішення, обговорюють. Але говорять про них, у кращому разі, абсолютно не в тому ключі й не ті люди, які цими проблемами займаються. А в гіршому — слово надається тим, хто ці проблеми створює.
— Якою, на вашу думку, є правильна забудова Києва, що не спотворює історичне обличчя міста?
— Суто житлові питання не можна вирішувати за рахунок руйнування визначних місць. Адже на їхньому місці побудують два-три будинки, в яких буде декілька десятків квартир, де житиме по одній людині, дуже багатій. Таким чином, не йдеться про вирішення квартирної проблеми, йдеться про задоволення житлових амбіцій мультимільйонерів, а не нагальних потреб звичайних громадян. Усі найбільш резонансні київські забудови — на вулиці Гончаря, Пейзажній алеї і тому подібне — усе це суперелітне будівництво, яке до рішення квартирного питання не має жодного відношення. Вигідніше заплатити хабар і побудувати супердорогий будинок в історичному центрі Києва, ніж займатися будівництвом недорогого й доступного житла, скажімо, у спальних районах столиці. Наші дії певним чином навіть сприяють тому, що капітал виштовхується в ті сфери, де він приноситиме користь звичайним людям, створюватиме продукт для громадян із середніми прибутками.
— А що ви думаєте з приводу проекту нового генерального плану розвитку Києва на період до 2025 року?
— Київська влада, ставлячи технічне завдання для проектування генплану, ставить передумову, що в Києві 2,9 мільйона осіб. Орієнтуючись на цю кількість людей, потрібно зробити план забудов у місті, комунікацій, доріг, мостів та інше. Але для будь-якої людини є очевидним, що 2,9 — цифра не реалістична. У Києві близько чотирьох мільйонів, а то й більше жителів. Що це буде за план, який починається з такої помилкової і небезпечної інформації? Мабуть, хтось зацікавлений, щоб якісь частини пішли не під комунікації, на які зараз припадає більше навантаження, а під комерційні об’єкти. Грубо кажучи, якщо нас два-три мільйони, то можна почекати з будівництвом дороги й побудувати черговий офісний центр. Не бачу сенсу робити новий генеральний план, поки не буде реформовано законодавство, що регулює порядок створення цього документа. Навіщо робити новий генплан, якщо існуючий усі ігнорують?
— Що особисто вас стимулювало до активних методів боротьби за свої права?
— Моїм стимулом була цікавість випробувати шанс поміняти щось, хоча б трохи, в житті країни. Навіть якщо на міліметр десь кудись щось зрушиш у великому процесі, це приносить велике задоволення. Прикладом для мене є мої соратники по руху «Збережи старий Київ». Ми вчили один одного громадської ініціативності.
— Що ви вважаєте найбільшою перемогою організації «Збережи старий Київ» для збереження історичного обличчя міста?
— Найбільшими заслугами «Збережи старий Київ» були зупинки будівництва на Пейзажній алеї і на території Жовтневої лікарні, на вулиці Шовковичній. На жаль, справу Аскольдової могили, що на схилах Дніпра, ми поки що програємо. Глобальним є найголовніше досягнення нашого руху: вдалося показати, що в Києві існує протест проти будівельної сваволі. Інформація про існування такого протесту й усвідомлення цього явища підтримує в людях надію на позитивні зміни. Кияни відчувають, що вони слабкі, але не абсолютно безпорадні. Спочатку всі сидять по своїх кутках і не знають один одного, але коли з’являється інформація, що десь такий же, як ти, щось зробив, щось змінив, активно висловив свою громадянську позицію, це є сигналом, що й у вирішенні твоїх проблем можливий аналогічний успіх. У цьому контексті рух «Збережи старий Київ» — це підтримка надії і віри в те, що боротьба і власні сили можуть принести результат.
ХРОНІКА ПЕРЕМОГ

  • Пейзажна алея, на розі Десятинного провулку. За крок від руїн Десятинної церкви фірми, яких політичні опоненти пов’язують із депутатом фракції БЮТ Богданом Губським, під прикриттям МЗС намагалися побудувати елітну житлову багатоповерхівку. Зусиллями киян будівництво зупинено, на місці котловану висаджено парк, але забудовник продовжує позиватися.
  • Будівництво на території Олександрівської (Жовтневої) лікарні. Фірма депутата фракції БЮТ у парламенті Івана Куровського намагається побудувати там житлову багатоповерхівку, впритул до лікарняних корпусів, за метр від національної пам’ятки — парку ім. Богомольця. Будівництво поки що заблокували.
  • На перетині вулиць Б.Хмельницького та Пушкінської ТОВ «Альянс-Центр» намагався побудувати чотириповерховий торгівельно-офісний центр. На 28. 01. 2010 будівельні роботи вдалося зупинити.
  • Єдиний у Києві велотрек «Авангард» був знесений 20 березня 2009 року. Стурбовані кияни та представники ініціативи «Збережи Старий Київ» неодноразово проводили акції протесту проти вандальського знищення єдиного у Києві велотреку. Наразі реконструкція напівзнесеного велотреку не проводиться.
  • На перетині вулиць Прорізної та Пушкінської ТОВ «Парус» хотіло побудувати ресторан. Попри спротив місцевих мешканців та активістів забудовник знищив фонтан та вирив котлован. Завдяки протестам зараз будівництво призупинено.

ХРОНІКА ПОРАЗОК

  • Вул. Грушевського, 9а. Житловий будинок, що тут будується, став символом руйнування образу української столиці, продовжуючи знищувати ландшафт.
  • Вул. Мазепи, 11а-б. Будівництво брата-близнюка будинку на Грушевського, 9а. Багатоповерховий житловий будинок розміщується прямо над т.зв. Аскольдовою могилою і меморіалом жертвам Голодомору. Протести тривають.
  • Вул. Набережно-Хрещатицька, 9. Тут, як стверджують місцеві жителі, на території державного історичного заповідника будують елітне житло.
  • Вул. Гончара 17—23 (Fresco Sofia). Замовник будівництва — компанія «Інвестиційно-будівельна група» — має намір забудувати восьмиповерховим «елітним» житловим комплексом із паркінгом увесь простір між будинками 15 та 25. Будівництво ведеться в буферній зоні Софії Київської, пам’ятки архітектури світового значення, занесеної до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

КОМЕНТАРІ
Олег РИБАЧУК, екс-голова Секретаріату президента України Віктора Ющенка, учасник громадської ініціативи «Новий громадянин»:
— Символічними битвами громадських організацій стає захист парків і скверів від незаконних та корумпованих забудов. Не раз сам себе запитував, чому за два місяці безмежно нахабного нічого нероблення з вулицями, кияни не влаштували протесту? Якби кияни вийшли під адміністрацію, впевнений, що Черновецький із командою сам би сніг розчищав. Бо коли була інавгурація Президента, то й машини знайшлися, й кошти. Це яскрава ілюстрація того, що коли є акції прямої дії, тоді є результат. Ковтаєте мовчки бездіяльність влади — отримуєте відповідну владу. Я мовчу про ситуацію «Сяйва», коли є закон, який забороняє отакі рейдерські атаки. Це відбувається тоді, коли градус напруги досить високий. В Україні відбувається велика кількість оплачених акцій. Навіть сторона, яка є організатором рейдерського захвату, іноді виводить за гроші своїх прихильників, тому люди можуть бути дещо розгубленими, але вони мають розуміти, коли мова йде про їхні проблеми, а вони мовчать, що не прибираються двори, не працюють ліфти, не вивозиться сміття, і все це на кожному кроці демонструється, тоді влада веде себе відповідно. Якось під мерією провели мітинг проти Черновецького, на другий же день провели не менший мітинг, очевидно, організований тією ж організацією, але вже в підтримку мера. Якщо така гра дозволяється, то щирий протест буде значно сильнішим, ніж проплачений. Але поки що це мені нагадує пінг-понг. Люди дуже часто кажуть, «а що ми змінимо, а яка сила прийде», а їм втовкмачують, що більше Майдану не буде, бо раз уже вас використали. Чудово видно різницю, коли акція протесту справжня, а коли проплачена, коли учасники можуть відповісти будь-якому журналісту, що вони тут роблять, а коли ховаються від камер, хіхікають і відмовчуються. Тому суть нашого проекту «Новий громадянин» — пробудження громадської активності. Це потребує терпіння та демонстрації щирих намірів. Дуже мало у нас громадських ініціатив та рухів, які б демонстрували, власне, свою діяльність, а не політику, які б представляли інтереси громадян, а не виводили когось на політичні пагорби. Те, що відбувається зараз у Києві, це протистояння між громадою та адміністрацією та корумпованими бізнесменами. Ця ситуація вже на межі терпіння, і є ряд прикладів, коли громадськість відстояла свої права. Але наших громадян, мабуть, ще треба навчати, як можна відстоювати свої позицію. Бо це можна робити не тільки фізичним протестом, а й шляхом звернення до судів.
Олег ГРЕЧУХ, архітектор:
— Хтось бачить збереження Києва у відновленні історичних будівель, а хтось — у заповіданні територій. Ті, хто борються за збереження Києва, в основному забороняють забудовувати сквери, які, можливо, захаращені, без лавочок, то у такому разі виходить, що цей сквер і облагородити не можливо й забудувати теж не можна, тобто нікому з того користі немає. Тому треба знаходити баланс, бо взагалі нічого ніде робити не можна. Взяти ті ж самі дніпровські схили — від Маріїнського парку через Аскольдову могилу до парку Слави та Лаври — це так само місця, де могли б гуляти люди. Але вони теж частково під загрозою забудови, і замість того, щоб зайнятися їхнім благоустроєм, громадські активісти йдуть простішим шляхом — просто вимагають зупинки будівництва. Тому ініціативу громадськості, яка виступає проти забудови, краще спрямувати не тільки в русло руйнування парканів та проведення акцій протесту, а й на благоустрій та освоєння території. Бо саме заперечення будівництва — це не конструктивний шлях, більше перемог буде тоді, коли будуть діалоги з владою, шукатимуться компромісні рішення тощо. У більшості випадків громадськість виступає проти будівництва торговельних центрів на територіях парків, в історичних зонах тощо. У нас тенденція зводити ТРЦ пов’язана з бажанням заробити, бо коли люди мають первинний капітал, їм хочеться його збільшити. Часто ТРЦ із точки зору архітектури не мають ніякого естетичного вигляду, призначені лише для заробітку. Але такими методами можна знищити та зруйнувати те, що буде важко відновити та повернути місту. Тому інтереси громадськості повинні враховуватися. Наша проблема в тому, що у нас немає правил, здається, що вони, є, але їх не виконують, тому й виходить такий безлад. Ті самі торговельні центри орієнтовані на споживання товарів та послуг. Але ж життя складається не тільки з цього, людині потрібні й духовні цінності, ті ж самі сквери, кафе, театри. Можливо, комусь вигідно мати споживацьку аудиторію, але має бути державна політика, коли стимулюються культурні заходи, мистецькі події та збереження історичної пам’яті.

 

Джерело: "День", №39, п'ятниця, 5 березня 2010