Warning: fopen(counters/21373_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Анонс

Керівники Київського зоопарку водять за ніс журналістів, чиновників КМДА і самих себе

 

 

Анжеліка КОМАРОВА

 

 

 

Брехнею весь світ обійдеш, а назад не повернешся.

 

Народна мудрість

 

Від аутизму до ексгібіціонізму…

 

Старе як світ прислів’я «риба гниє з голови» знаходить своє підтвердження у реаліях Київського зоопарку. За три роки моєї роботи в прес-службі цієї установи (з жовтня 2010 р.) змінилося фактично два директора, не рахуючи декількох в. о. Один гендиректор був замолодий для такої посади, інший – аж надто старий та непрацездатний. Обидва привели за собою «своїх людей», які домальовували деталі портретів цих недолугих керівників.

Кажуть, по території Київського зоопарку проходить геодезичний розлом, що дуже погано впливає на психічний стан людей. Чи не тому у зоопарку працює чималий відсоток психічно хворих і просто неврівноважених людей? Й ще б півбіди, якби серед двірників та чорноробів. Доводилося часто-густо спостерігати дивну, сповнену протиріч, поведінку і серед тих, хто працює з тваринами. Злі язики кажуть, що у часи давно минулі особливим снобізмом серед працівників зоопарку було скуштувати м’яса забитої чи померлої тварини зоопарку. Бували тут випадки рукоприкладства, до якого вдавалися навіть жінки. Останнім часом тут шепчуться про побитого кимось із працівників жирафа. Мабуть, усе те – міфи та легенди, але чому вони існують? Втім, подейкують, що в аномальній зоні добре себе почувають ті, хто й сам має в собі певні аномалії, такі як жорстокість до тварин та людей, схильність до клептоманії, подвійна мораль, брехливість та конформізм. А от тим, хто сповідує інші моральні цінності – живеться тут несолодко.

Ці роздуми спонукають мене вдатися до певної термінології в характеристиці окремих феноменів Київського зоопарку. Якщо характеризувати спосіб спілкування зоопарку з зовнішнім світом, а точніше з мас-медіа, то за Толстоухова воно було схоже на «аутизм» з його хворобливою сором’язливістю та фобіями. За часів Кирилюка спілкування зоопарку з зовнішнім світом швидше здавалося на нав’язливий «ексгібіціонізм» з його демонстративно-життєрадісним карнегівським «о’кей» та веселими клоунами-аніматорами для повного щастя.

І те, й інше явище зводилося до одного – приховати реальну картину цієї комунальної організації з усіма її ознаками часу: корупцією, казнокрадством, жорстокістю.

 

«Нє пущу!»

 

Однак для повної картини знову повернуся в нещодавнє минуле.Перелякана команда поперєдніків-толстоухівців воліла просто не надавати для ЗМІ ніякої інформації про життя зоопарку. Дрібніклеркикидали інформаційні запити журналістів до кошика зі сміттям, по телефону представників ЗМІ наївно намагалися «відлякати», м’яко кажучи, неприязною інтонацією. Дуже символічним був випадок, колиодин із заступників директора, М. Іванов, помітивши в приймальнікамеру «1+1», почав гучно кричати на журналістів, намагаючись прогнати геть, при цьому затуляючи рукою об’єктив. Це сталося у жовтні 2010 року, удень представлення гендиректора О. Толстоухов. Я була шокована баченим, але була сповнена ілюзій, що мені вдастьсяпереконати керівництво змінити таку жандармську тактику. Таки дійсно, десь так через рік (!) Толстоухова і його талановиту команду трохи попустило, однак це вже не порятувало їх від ганьби, а мене – від зіпсованих нервів та прощання з останніми ілюзіями.

Цей виразний жест – рука, що намагається затулитиоб’єктив камери («Нє пущу!») – виявився дуже символічним, саме таким було і, що найгірше, йзалишається справжнє розуміння спілкування зоопарку з мас-медіа.

* * *

Моє робоче місце на посаді начальника по зв’язках із громадськістю –крихітна кімнаткана третьому поверсі вікнами на північ – подалі від очей «верхівки» зоопарку. Я вже давно натомилася переконувати керівництво, що в мене,як у начальника прес-служби, повинна бути відповідна техніка (персональний комп’ютер, мобільний телефон, факс, принтер, фотоапарат). Але найгірше те, що мене завжди тримають в ізоляції від життя зоочастини. Про народження чи смерть тварин, про відкриття нової експозиції чи будь-які інші зміни у зоопарку я завжди дізнавалася випадково – чи то почувши уривок розмови, чи то завдяки своїйприродній спостережливості, чи то говірким колегам. Прикметно й те, що свого часу (при поперєдніках) мій відділ підпорядкували заступнику гендиректора по… будівництву. Так, саме по будівництву! Отже, прес-службою фактично керував той самий Іванов, що затуляв рукою камеру «1+1». Коли я поскаржилася на такий стан речей, послідувала відповідь: «Ви ж маєте посаду й сидите тут в теплі. Що вам ще треба?». Смішно, якби не так сумно.

 

Косметичний ремонт

 

Намагаючись добувати інформацію про життя зоопарку самотужки, я вивчала ситуацію, й від мене не приховувалися деякі реалії. Я не мовчала, і мої запитання до працівників зоочастинивикликало мовчазне роздратування, яке часто-густо виплескувалося в неприязне ставлення до мене. Прикро те, що чимало нарікань, які пошепки мені переповідали працівники, так і залишалися їхньою таємницею. Скаржилися на гнилу«зеленку» (скошена трава для копитних), капусту та моркву, на заготовлені віники уздовж автодоріг (а по документах – куплені задорого), відсутність належних якісних кормів та заміну їх на дешеві.Питання про завищені ціни на корми підіймалися в пресі не раз і щоразу «опускалися». Відшукати докази цих порушень у харчуванні тварин майже неможливо – адже ніхто не наважився б на такий крок, якфотографування або відеозйомка. Страх роз’їв совість у робітників зоопарку і став їх умовою виживання. А найприкріше було те, що ЇМ УСІМ БУЛО БАЙДУЖЕ.

Часто на моє «чому?» доводилося чути цинічно-насмішкувату фразу, яка була, вочевидь, своєрідною «корпоративною філософією» чи такою собі «совковою мудрістю» : «Це ж зоопарк!». Оцією фразою все й пояснювалося. Так що ж таке Київський зоопарк? Синонім совка, цинізму, корупції, кругової поруки, байдужості? Не хочеться вірити, однак…

Наприкінці 2012 року в Київській міській державній адміністрації пройшов конкурс на посаду генерального директора Київського зоопарку. Конкурс виграв Євген Кирилюк. Нетривалий період він вже керував Київським зоопарком, і цей період знаменувався помітноюкомерціалізацією зоопарку: випивка в кіосках, катання на кониках, на території зоопарку навіть розташувався цирк-шапіто. Після зоопарку пан Кирилюк завідував психоневрологічним диспансером. І хоча остання посада могла б бути певним сигналом для журі конкурсу, однак кандидатура Кирилюка, незважаючи на його похилий вік і низку хронічних хвороб, була прийнята. Євгеній Миколайович керуєзоопарком уже більше року, однак я, як начальник прес-служби, бачила його усього 2-3 рази. На робочому місці його практично не буває через важку хворобу. Невідомо, чи влаштовує чиновників КМДА те, що від імені Кирилюка зоопарком фактично «заправляє» його команда, що складається з добрих знайомих, родичів, потрібних людей. Виходить, що вибирали одну людину, а отримали зовсім іншу (інших)!

 

Поділяй та владарюй

 

З початку 2013 року до руля стала Олена Василівна Ніколайчук, яка навіть не приховувала, що працювала раніше в комерційних структурах, а точніше – в салоні краси. Мабуть, тому й спосіб керування об’єктом природно-заповідного фонду нагадував менеджмент солярію. Фактично,замість того, щоб кардинально змінювати стан справ у зоопарку, почалисуто косметичнізаходи, насправді вдалися до запудрювання мізків і журналістам, і чиновникам з КМДА.

На весну «проросли» результати праці нової команди: малі архітектурні форми, у яких продавалися по завищених цінах напої, морозиво, солодка вата, шашлики, сувеніри та іграшки з натурального хутра – усе це в кількості, що перевищує територіальні можливості зоопарку та відповідні норми.

У адміністрації зоопарку почали з’являтися якісь незрозумілі люди, які були прийняті на роботу, але не представлені начальникам відділу. Так, у очолюваному мною відділі по зв’язках із громадськістю з’явився дрібний комерсант, який нахвалявся, що скоро сам очолить прес-службу. Його таще одного «фахівця» Олена Ніколайчук мені навіть не представила, демонструючи свою «культуру» та «колегіальність». Дуже скоро новоспечені фахівці по зв’язках із громадськістю показали свою «фаховість». Користувачам сайту зоопарку запам’ятався прес-анонс, що вражає перлами на кшталт «блинці», «депутат КМДА» та іншими граматичними помилками та ляпсусами. Науково-просвітницькі заходипочали супроводжуватися клоунадою від модних аніматорів, які працювали не безкоштовно (і це на тлі постійних боргів зоопарку!).Прикметно, що новоспечені працівники поводилися зарозуміло і старалися не помічати начальника відділу по зв’язках із громадськістю.

Фактично протягом року мене відсторонили від ведення справ у відділі. Водночас «нові люди», не пропрацювавши в зоопарку й року, їдуть до Москви та Брно – начебто за підвищенням кваліфікації, однак жодних звітів про ці відрядження колектив не отримав.

Менеджмент «косметологів» звик жити за поняттям «своїм – усе, а чужим – закон». Своїм – премії й розширені зони, ремонти в кабінетах, нова й дуже недешева оргтехніка, кондиціонери, доставка питної води, холодильники, мікрохвильовки й кавоварки… А чужим – подвійні перевірки щодо запізнень (при цьому «еліта» дозволяла собі приходити тоді, коли їй хотілося). За наказом начальника відділу кадрів ОлениГоряєвої було створено чорні списки працівників, яких постійно перевіряли та на яких чинився моральний тиск. Апогеєм такої нерівності стало прийняття на роботу «мертвих душ», про які Горяєва не могла не знати. Під час перевірок начальник відділу кадрів кудись таємничим способом зникала.

Звісно, така нездорова атмосфера не сприяла покращенню умов утримання тварин в зоопарку.

Незважаючи на «ексгібіціонізм» команди Кирилюка, в Київському зоопарку тварини абсолютно «перестали помирати». Журналісти,вочевидь, втомилися від похоронних сюжетів епохи Світлани Берзіної (увійде в історію як директор зоопарку, при якій заморили слона Боя) таОлексія Толстоухова. І коли влітку 2013 року медіа-простір вибухнув повідомленням про синхронотипію слона Хораса – переважна більшість ЗМІ зреагувало на це неохоче. Мабуть, правий був екс-мер Олександр Омельченко з його PR-ідеєю слона, що поклав би початок новій казці про зоопарк. Слоник дійсно став надзвичайно привабливим об’єктом, здатним збирати натовпи відвідувачів. Однак далеко не всі помічають жорсткі реалії. Слоник, який по-дитячому радіє водяним процедурам в басейні вранці, вже до обіду втрачає свою помітну життєрадісність й хитається як маятник. Цей зловісний танець називають стереотипією. Якщо її не лікувати – це може згубно вплинути на психіку слона і навіть спричинити проблеми його передніх кінцівок.

Але дарма! Зоопарк має право на спростування цієї «дезінформації»! У відповідь на тривожне повідомлення громадської організації «Давайте разом!» була проведена прес-конференція. Час було вибрано не просто так – саме вранці, коли слоника щойно випустили з закритого приміщення й він радіє сонечку й купанню в басейні. Це потім, коли журналісти підуть, тварина знову буде болісно розхитуватися з боку в бік. Журналісти не помітять, що їм нещиро посміхалися гендиректор Євген Кирилюк, його заступниця Олена Ніколайчук, начальник відділу копитних тварин (відповідальний за слона!) Ігор Марійчук, головнийветлікар зоопарку Інна Васильковська. Усі вони брехали журналістам, брехали громадськості, брехали чиновникам, брехали самим собі.

Чого тільки вартий наказ Кирилюка «про заборону розголосу комерційної таємниці», який примушували підписувати працівників зоопарку у звязку зі медіаскандалом навколо слона! (Пам’ятаєте: «Нє пущу!». Просто Салтиков-Щедрін, “История города Глупова”).

Громадська організація «Давайте разом!» підіймала питання по «маятниковій хворобі» слона двічі за півроку. Обидва листи залишилися без відповіді.

В зоопарку прийнято прикривати свої недоліки бідністю, мовляв, ми ж не на Заході. Однак, як показує практика, їхати треба не на Захід, а на Схід, і зовсім не за кордон. У Харківському зоопарку проблему стереотипії вирішують за допомогою спеціальної програми, в основі якої лежить спілкування зі слоном. В вольєрі слона постійно присутні люди, і це не дресирувальники – спілкування будується на дружбі й довірі – адже слон має дуже високий рівень інтелекту. Разом з тим Ігоря Марійчука, який оголосив себе гордо «кіпером слона», можна часто-густо бачити деінде, але не біля слона. Найчастіше в затишному кабінеті (тепер він насолоджується владою на новій посаді заступника генерального по зоочастині). На запитання зооактивістів, чому він не переймає позитивний досвід харків’ян, він зухвало відповів, що вони йому «не указ».

Слоник Хорас вже одну зиму провів в «камері усамітнення», тепер почалася його друга зима. Якщо в літньому вольєрі був басейн, і слон між водними забавками міг спілкуватися зі своєю сусідкою, носорогом Тривогою, та ганяти нахаб-голубів, то тепер він приречений на самотність і «маятникова хвороба» заволоділа ним повністю.

P. S. Дуже хотілося б, щоб викладені мною думки та спостереження зустріли б розуміння у журналістів, громадських активістів та у тихпредставників влади, у яких не згасло сумління та здатність змінювати наш світ на краще.

Пропоную створити Комітет громадського контролю в економічних та етичних питаннях.

Допоможімо слонику Хорасу! Допоможімо Київському зоопарку!

 

 

Джерело фото.

 


0



Опубликовать