Warning: fopen(counters/21503_cnt.php) [function.fopen]: failed to open stream: Permission denied in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 16

Warning: fwrite(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 17

Warning: fclose(): supplied argument is not a valid stream resource in /usr/home/iwtbteam/data/www/forumspaskiev.org.ua/_counter.php on line 18
:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Анонс

Поїздка до мисливського пекла Януковича

 

 

Олег АНДРОС

 

 

 

Ми лишаємо Київ і прямуємо на північ. Праворуч від нас Вишгород, прямо по карті — місто Димер Київської області. Минаємо його — і знову просто на північ, у поліські ліси, у напрямку Чорнобильської зони.
Ми їдемо туди, де вже декілька років не ступала нога журналіста чи громадського діяча. Дніпровсько-Тетерівське державне лісо-мисливське господарство, відоме в народі як приватне мисливське угіддя Януковича та його близького оточення. Місце, куди місцевих пускали лише за посвідченнями. Поліські ліси, які давно мали б бути заповідними згідно указу Ющенка, але стали ареною стрілянини й пиятики найвищих осіб держави.
Ми — це група природоохоронців, які знайшли час та машину, щоб побачити Дніпровсько-Тетерівське на власні очі. Адже ми вже багато років стоїмо у пікетах під держінстанціями, аби тільки закон восторжествував і ще одним нацпарком стало більше. Стоячи на вулиці Шота Руставелі в Києві, пікетуючи Держкомлісгосп та викрикуючи природоохоронні гасла, ми лише приблизно уявляли, як у Сухолуччі вбивають тварин, чиє м’ясо, за чутками, ще й не завжди їдять, бо воно може бути радіоактивним.
А тепер ми нарешті їдемо в напрямку сіл над Тетеревом з чудернацькими назвами Сухолуччя і Страхолісся.
Бачимо КПП прямо посеред села. Дядько у формі охорони розглядає наш лист до Самооборони Майдану, потім пропускає. Їдемо далі, дивуємося, наскільки КПП далекий до власне “панських маєтностей”.
Перший об’єкт на нашому шляху — ворота до маєтку зниклого генпрокурора Віктора Пшонки. На вході — чоловік у чорному, представляється 16-ю сотнею Самооборони Майдану. На наше прохання пропустити комусь дзвонить, передає мені мобілку. Голос у трубці каже, що мисливське товариство “Кедр”, яка відповідає за цю територію, прийняла рішення нікого не пропускати. Бо мародери й незрозумілі особи приїжджають. “Ми чекаємо на народних депутатів та правоохоронні органи, – каже невідомий. – Та й їздити з вами, показувати всіх тварин — це можна тиждень витратити”. Записую номер Гордійчука Миколи Івановича — начальника “Кедра”, й прямуємо далі, в більш гостинні місця.


Наступний важливий об’єкт на карті — це мисливський будинок самого Проффесора. Під’їжджаємо, нас зустрічає охоронець у камуфляжі, не питає, хто ми та що ми, відразу більш-менш гостинно веде показати маєток.
“Тварини? Та тут із тварин тільки качки”, – каже вусатий дядько у камуфляжі.
Величезний простір Дніпра перед нами. На льоду — десятки людей: ловлять рибу, вперше за декілька років тут. Трохи зліва — ополонка, в якій плавають десятки качок. Мабуть, тут їх підгодовують, щоб Януковичу було легше стріляти в саму гущу птахів.
“А риба хіба не фонить?” – питаємо ми.
“Може, й фонить, та кого це зараз цікавить? – коментує охоронець. — Всі побігли ловити рибу в колишній забороненій зоні. Ідіоти, вони лізуть на риболовлю на самий фарватер, а там дуже небезпечний лід. Ще когось витягати будемо”.
Йдемо до будинку. Під соснами насіяна газонна трава. Доріжки, місця для рибальства, лавочки для споглядання Дніпра, ліхтарики, що стирчать із землі. Все розкішне – навіть приміщення для трапез поруч із мисливським будинком, зі столиками для столових приборів та підсвіткою. Все вкрите символами полювання — із металу вилиті собаки, люди з рушницями, качки на зльоті.
Над усім маєтком маячить величезна вежа. Це щоб їм стріляти з висоти зручніше було?
“Відразу після втечі Януковича приїхали невідомі з автоматами, наказали нам не опиратися, — розповідає охоронець. — Вони вивезли все цінне — квадрацикли, бусики Мерседес, розкішні речі з будинку”.
Їдемо далі. Бачимо попід лісом напівзруйновані стовпи, що колись складали паркан величезних вольєрів. Йдемо пішки повз них, бо по такому багну наша непристосована машина вже не проїде. Справа і зліва — старі паркани вольєрів, потім починається дика природа. Власне, це дельта річки Тетерів. Якась річечка, що колись була струмком, зараз створила цілу мережу каналів. Тут-таки бачимо й сліди бобрів — надгризені величезні стовбури дерев.
Йдемо повз “канал”, усе вздовж нього під деревами порите кабанами. Тут було щось смачне для них — земля просто-таки розкопана.
Навдивовижу чистий ліс — лише подекуди пляшки з-під пива. Зовсім не схоже, що тут обивателі влаштовували масові “прогулянки”. Все тут належало обмеженому колу людей, а вони особливо в цьому місці й не смітили.
Колись тут пролягав асфальтований шлях. Зараз пісок зі схилів замив асфальт, повертаючи місцевість у зовсім природний стан. Лише опори ЛЕП з подекуди звисаючими дротами нагадують про те, що колись тут було чи то село, чи то якісь мисливські електрифіковані угіддя.
Все ще важко повірити, що ми тут — перші люди, не наближені до Януковича. Бо раніше тут вели стрільбу на ураження, якщо бачили когось “не свого”.


Сідаємо в машину й котимо далі. По дорозі бачимо паркан вольєра, що тягнеться й тягнеться кілометрів на п’ять. Бачимо й вхід всередину вольєра, зараз закритий на замок — біля входу табличка з написом “Обхід № 3” і описом об’єкта.
Заїжджаємо до села, просто посеред якого — лісопилка зі свіжою тирсою. Зовсім недавно тут пиляли. Розвертаємося, коли їдемо назад, бачимо лісовоз і трактор з колодами — так ось хто і що сюди возить. Переживаємо неприємну мить очікування, коли робимо фото лісовоза, але водію байдуже — він їде в село й не гальмує, і спільників зі зброєю у нього немає.
Далі — шлагбаум, вже другий на нашому шляху. Цілий день ми те й робимо, що їдемо на знак “цеглина” – за такими знаками ховається найцікавіше. Замка немає, розгортаємо шлагбаум та їдемо далі.
Асфальт стає ідеальним. Я в Києві такого давно не бачив, не те що в селі.
Починаються прикормочні ділянки (споруди з сіном) та стовпчики з сіллю — її злизують тварини, так їх тут приманювали на убій. Далі — більше. Зупиняємося на просіці. Мисливські вежі, підняті над землею десь на метр, стовбичать через декілька метрів, в кожній — ще й пеньки (щоб сидіти, якщо ноги не тримають? Чи стояти ще вище?).
Багато вирубок справа і зліва. Акуратними штабелями лежать колоди, видно тимчасові стовпчики для розмітки і стаціонарні квартальні стовпи. Щось йшло на дрова, щось — неясно для яких цілей. І це не суцільна рубка, за якої валять все підряд.
Бачимо цікавий об’єкт, під’їжджаємо. Ти ба, яма для генератора з розеткою, будиночок з дровами і великий навіс для “трапези”, з лампами під плафонами. Стільці, очевидно, сюди окремо привозили. Довжелезний стіл, все з дерева. Мангали з підготовленими дровами, накритими від дощу й снігу. Зовсім недавно ще ними користувалися.


Просто перед навісом — поле. Під навісом насипаний гравій червонуватого відтінку.
Тут вони споживали те, що настріляли — кабанятину чи ще щось. Або чутки були правдою, й високопоставленим вбивцям підвозили “чисте” м’ясо, а тварин закопували в лісі?
Їдемо далі. Від нас спішно ховається в хащі кабан, типовий місцевий мешканець. Втікає так швидко, що не встигаємо його сфотографувати.
Виїжджаємо на чергове перехрестя, по лівій стороні просто вздовж дороги починаються мисливські “точки”. Кожні 5 метрів приблизно. Для кривавих забав, очевидно, на дорогу єгері виганяли тварин, і тут-таки мисливці цих тварин і клали. Особливо навіть цілитися не треба було.
Проїжджаємо перехрестя, яке виглядає зловісно саме з причини понатиканих вздовж усіх доріг “точок” для стрільби — наскільки видно, вони всюди в усі боки. “Навіщо вбивати? І навіщо стільки одній людині?” — ці питання так і крутяться в голові.
Врешті, не дивно, що людина, основною забавою для якої було постріляти й побухати в заповідній зоні, віддала наказ класти сотнями людей на Майдані. Кров тварин і кров людей виглядає однаково.
Повертаємо на перехресті направо, й ідеально прокладений асфальт веде нас до виїзду із Сухолуччя. Водій розганяється до 120 км за годину, жартома відпускає кермо — машина не тремтить і не підстрибує, бо вибоїн тут немає.
Надвечір ми вже в Києві. Писати листи з вимогою створити нарешті Національний природний парк “Дніпрово-Тетерівський”, до якого увійде й Сухолуччя.

Довідка. Громадська організація “Товариство мисливців і рибалок “Кедр“”, начальник якої не пускає громадськість до маєтку Пшонки, “за даними ЄДРПОУ, зареєстрована прямо на території резиденції “Межигір’я” в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області 12 листопада 2008 року”.


Мисливське господарство “Дніпровсько-Тетерівське” розташоване неподалік сумнозвісного Межигір’я, але має площу у 220 разів більшу за колишню резиденцію. На території, де президент розважався, безжально розстрілюючи тварин зі спеціальних вишок, насправді знаходиться унікальний заплавний ліс, практично не ушкоджений внаслідок діяльності людини. На території лісового масиву перебуває велика кількість рослин та тварин, що охороняються Червоною книгою.
Активісти-екологи вже не перший рік ставлять питання про надання Дніпровсько-Тетерівському лісовому масиву статусу природоохоронної території, але до сьогодні цей процес гальмувався керівництвом Державної агенції лісових ресурсів. Як виявляється — через тиск колишнього президента країни Януковича.
Але тепер не залишилось практично жодних перешкод для перетворення цінного лісового масиву на національний природний парк. Між іншим, 1 грудня 2008 року було видано Указ Президента України, згідно з яким Дніпровсько-Тетерівське господарство мало стати національним парком, проте Указ лишився невиконаним донині.
Екологи звертаються до виконувача обов’язків президента України без зволікань підписати відповідний Указ.

 

 

25 лютого 2014 р.

Фото автора.

 

 


0



Опубликовать