:: О нас ::
 
 
AddWeb.ru - раскрутка сайта, 

продвижение сайта
Rambler's Top100 Рисунки, кроссворды, анекдоты, шутки, филателия, нумизматика, ноты для фортепиано, математика, каталог сайтов

Счётчик:
хостов сегодня | хитов сегодня
хитов всего Украина онлайн Неофіційна газета Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм... Дерибан Збережи старий Київ ОЛЕГ АНДРОС SOS-animals Green Art ????? Банер Соломенка Здорова Україна
См. новые поступления
в раздел "Карикатуры"

   
НА ГЛАВНУЮ   НА ФОРУМ   ГОСТЕВАЯ
Анонс

Залісся: пам’ятка совкового сибаритства

 

 

Олег АНДРОС

 

 

 

Полудень, Київ, Майдан Незалежності. Наша автоколона от-от рушить від Українського дому. Йду квапливо Майданом, проходжу повз вигорілий Будинок профспілок. Довкола люди, тисячі відвідувачів – фотографують цей чорний, закіптюжений пам’ятник людській жорстокості. А я минаю старі й нові барикади й виходжу до Українського дому.
Там вже зібрався невеликий натовп природоохоронців та активістів Автомайдану. Майже всіх знаю в обличчя, ці люди багато років клали частину свого життя й сил на те, щоб в Україні стало більше національних парків, заповідників й просто збереглася флора і фауна.
Наша колона вирушає – у складі двох машин Автомайдану (дякую, відгукнулися на наш поклик) і однієї, керованої нашим колегою. Ми їдемо в резиденцію «Залісся» – державне лісомисливське господарство, підпорядковане Державному Управлінню Справами Президента України.

 

Більша частина господарства розташована в Київській області, доступ туди вже давно є закритим. Натомість відомо, що 11 грудня 2009 р. на цій території було створено Національний природний парк (НПП) «Залісся» загальною площею 14836 га (усі з вилученням) згідно з Указом президента України № 1049/2009. НПП охопив Броварський район Київської області та Козелецький район Чернігівської області.Природоохоронці описують Залісся як «ділянку типового лівобережного комплексу багатих соснових лісів, в яких мешкає популяція найбільшого ссавця Європи – зубра».
Залісся – стара радянська резиденція для можновладців, побудована у 1957 році. З того часу тут відпочивали всі політики, від Хрущова до  Януковича. До 2009 р. тут склалася добре фінансована та організована державна резиденція, охоронний режим якої нескладно було перетворити на режим національного парку. Але, незважаючи на створення НПП, його адміністрація так і не була створена за часів Януковича. Це спотворило саму ідею природно-заповідного фонду та обмежило права громадян України. Адже для них в ідеалі мали б бути визначені екостежки, щоб милуватися природою та спостерігати за тваринами (звісно, не повинно йтися про масові гулянки на природі з шашликами, які розлякують тварин).
Паралельно, незважаючи на вимоги громадськості та Держслужби заповідної справи, В. Януковичем було загальмовано  створення ще цілої низки об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі   НПП «Білоозерський» (у Київській та Черкаській областях), НПП «Синьогора» (Івано-Франківська область), НПП – «Дніпровсько-Тетерівський» (Київська область) та багато інших.
Їхати до Залісся ближче, аніж до Сухолуччя чи НПП «Білоозерський», тож у межах години ми вже на Броварській трасі, минаємо завод з виробництва «Кока-Коли» та інші пам’ятки епохи дикого капіталізму, минаємо барикади з шин на шляху до Броварів… І опиняємося перед воротами  «Залісся».
Ми побоюємося недружньої зустрічі, пам’ятаючи напад на знімальну групу телеканалу «TVi», вчинений директором державної резиденції «Залісся» Віктором Камінецьким у 2012 р. під час зйомокдокументального сюжету «У хащах лісової корупції».  Однак нас зустрічає навдивовижу гостинний заступник директора резиденції «Залісся» Євген Іванович Чирков. З усмішкою працівник НПП говорить про те, що знає декого з нас, дуже радий нас бачити і готовий провести екскурсію. Пам’ятаючи, як день тому ми отримали «от ворот поворот» у Сухолуччі, ми приємно здивовані зустріччю. Після побиття журналіста Дмитра Гнапа директором НПП просто в конторі нацпарку  така приязна зустріч – це дуже великий прогрес. Рушаємо – попереду нас чекає заповідний ліс і перша зупинка на дорозі – готель.


Перед готелем у нас ретельно переписують документальні дані співробітники ДСО – Державної служби охорони. Вони кажуть, що мусять «доповісти про наші відвідини помічнику Парубія та в. о. президента». Все ж тут, незважаючи на Майдан, що не розходиться, та інші визвольні явища, дух покори воєнізованій ієрархічній системі домінує.
За словами Євгена Івановича, новітня, дуже якісна асфальтована дорога тут була прокладена у 2005 році, з того часу Національний парк потерпає від безгрошів’я. А самого Януковича тут бачили двічі – на святкуванні його 60-річчя та на одну з річниць Чорнобильської катастрофи. Тим не менше, покоївки у штатному розписі готелю є, і взагалі все повсякчас готове до прийому гостей. За СРСР тут приймали іноземних гостей, а от на питання, хто відвідував готель останні роки, всі «державні люди», які нам тут зустрілися, відповідають загальними фразами або кажуть, що на власні очі не бачили.
Їдемо лісом. Він різноманітний і в деяких місцях у напрочуд збереженому дикому стані: подекуди це непролазні хащі із поваленими деревами, які ніхто не прибирає, тобто це не прилизаний парк, як у деяких місцях Сухолуччя. «Ну як повітря, явно не Позняки?» – іронічно питає колега-журналіст.
Цілими стадами ходять різноманітні дикі тварини: ми бачимо кабанів, зубрів, оленів (тут живуть олень благородний та плямистий), косуль. Деякі види я вперше бачу у дикій природі, а не в зоопарку. Про таке містянин тільки уявляти може – ліс, наповнений життям, а не підстрижений «під машинку»! І тварини в прямій видимості, часто вони не бояться людини, а стають посеред дороги й дивляться на нас.
Євген Іванович на наше запитання, чи згоден він пускати сюди людей, коментує, що «нашому народу аби в ліс по гриби ходити та займатися браконьєрством. Їм аби все на шару! Вони не розуміють, що мають бути території, на які взагалі заборонено заходити». На наше пряме питання, чи займалися тут полюванням за часів Януковича, чиновник відповідає заперечно. «А всіх браконьєрів ми знаємо тут в обличчя, інша справа, що місцева міліція не складає на них протоколи після затримання».
Раптом бачимо пам’ятну по Сухолуччю картину – просіка, ряд мисливських «точок». Чому ці вишки для відстрілу стоять посеред національного парку?


Вони на вигляд набагато старіші, аніж у Сухолуччі. Але нащо їх узагалі залишили? Задаємо це питання Євгену Івановичу.
Чиновник спершу перепитує, чи ми маємо на увазі прикормочні споруди та пункти спостереження, які стоять неподалік просіки. На наше наполегливе уточнення він розповідає, що з вишок проводяться лише селекційні відстріли, що в НПП вбивають не більше 20 голів на рік (у грудні) і м’ясо по 15 грн за кіло продають співробітникам Залісся. «Охотовєдам видніше, які норми кількості тварин на квадратний кілометр, от вони й відстрілюють. У двох людей є ліцензії на відстріл. І хижих тварин регулюємо. Наприклад, одна лисиця має мешкати з розрахунку на певну площу, а у нас тут понаднормова кількість лисиць. Ще в нас велика проблема безпритульні собаки – Північне кладовище поруч, звалище поруч, заходять сюди, їдять тварин. Чи є тут вовки? Ні, нема».
Далі слухаємо лекцію Євгена Івановича в дусі типового уявлення лісників про ліс: яка деревина тут ліквідна, а яка ні, як шкідники та хвороби знищують ліс. Я згадую слова заступника голови Національного екологічного центру України Олексія Василюка та інших моїх колег, що найкращий ліс – це ліс в первісному стані, з деревами будь-якого віку та з упалими стовбурами. А в тих деревах, які стоять, хай з’являються дупла – в цьому немає нічого страшного, там живуть кажани та сови.
По дорозі проїжджаємо конюшню – треба віддати належне, дорого виглядає, всередині чисто, коні дивляться на нас лагідними очима, явно доглянуті, всі породисті й гарні. Їдемо далі. Заходимо до «Музею природи Державної резиденції Залісся».
В музеї перше, що впадає в око – це крісло, складене з рогів оленя і шкури якоїсь тварини. Пам’ятник нестримному варварству «покорителей природы». А ще – опудала тварин: зубрів, оленів, єнотовидної собаки, вовка…


Їдемо додому в роздумах. Якщо Сухолуччя і Межигір’я – це пам’ятки сибаритства, торжества бездушних мільйонів доларів, то Залісся – це дуже полегшена версія заможного мисливського угіддя. Скоріше це пам’ятник лубочній радянській епосі з качками в ополонці на озері, буколічним мисливським будинком-готелем і газонами (в лісі!). Щоб тут справді діяв нацпарк, нагально потрібні екостежки та охорона, що складається з ідейних людей, які збережуть заповідну територію від напливу рекреантів. Це, а не «заборону проходу для усіх, крім обраних», варто було б реалізувати у Заліссі.
Повертаючись до Києва, я виходжу на Інститутській з верхнього виходу метро Хрещатик. Бачу тисячі лампад, що горять на барикадах і просто на асфальті. Йду до Майдану повз складену штабелями бруківку, повз чергових, що несуть вахту на барикадах навпроти готелю «Україна», повз людей, що розглядають жалобний напис: «Сини мої, брати мої! Простіть мене, що не вберіг вас од куль снайпера. Киянин».
Майдан вже прибраний від згорілих наметів і техніки, він світиться і наповнений життям. Я проходжу повз тисячі квітів, покладених до стели Незалежності на честь загиблих героїв. І подумки кажу: «Ваша справа триває, ми продовжуємо її».
І ми, відвідувачі державної резиденції Залісся, їдемо по домівках – писати звернення про створення, нарешті, не на папері, а в реальності Національного природного парку «Залісся».

 

26.02.2014.

Фото автора.

 

 

 


0



Опубликовать